Девіз «Слава Україні» придумали в Харкові

Девіз народився в Харкові, а зберігся зусиллями галичан і волинян у Львові та Рівному.

У збірнику праць Степана Бандери немає популярної в інтернеті цитати, яку йому приписують: “І прийде час, коли один скаже: “Слава Україні! “, а мільйони відповідатимуть “Героям слава!”, – пише Історична правда.

Привітання “Слава Україні!” і відповідь “По всій землі слава!” використовувався ще в середовищі харківської української студентської громади в кінці XIX століття.

На базі цієї громади в 1900 році виникла Революційна українська партія (РУП) – перша сучасна українська політична партія під російською займанщиною. Перша відома згадка девізу пов’язано саме з цим середовищем.

“Їхав якось “артільний батько” Микола Левитський в гості до родини Олександра Коваленко – співзасновника РУП, який в 1905 році став одним з лідерів повстання на броненосці Потьомкіна. Їхав, їхав, розглядався навколо, але забув назву потрібного провулка. Спитати б кого -то, але можуть засміяти – Харків, це не Кобеляки, де всі один одного знають.

“Коли дивлюсь, – іде студент-технольоґ, чорнявий, смуглявий, ну – наш парубок із села, та й годі. Спитатися б його, та якось ніяково.

Коли чую – він насвистує “Ще не вмерла Україна”. – Почекайте! – я до візника. – “Слава Україні!” – гукаю до студента. – “По всій землі слава!” – відповідає, підбігаючи до мене з хідника”.

Далі в своєму спогаді Коваленко каже, що так пізнавали один одного ті, хто працював тоді для української справи.

Їх було мало, але вони об’єдналися під гаслом: “Не дамо померти України, не зникне її слава! ..”.

Це спогад і попередня цитата цікаві ще тим, що пов’язують походження девізу “Слава Україні!” з українським національним гімном (адже клич сформульований на основі першого рядка гімну “Ще не вмерла Україна”).

У робочій діаспорі, так званої першої хвилі, теж добре знали, коли кричати “Слава Україні!”.

Коли у вересні 1916 року в Детройті (США) під час великого українського віче за участю 1200 осіб розгорнули національний прапор, то залом покотилася буря оплесків.

Присутні встали з місць, щоб віддати честь прапора. А з їх грудей вирвалися потужні вигуки: “Слава Україні! Хай живе Україна!”.

У березні 1917 року в Києві тільки починалася революція. А на мітингах в регіонах відповіддю на девіз «Хай живе автономія України!” вже тоді можна було почути одноголосне: “Слава! Слава Україні!”.

Це був звичайний набір гасел, як: “Хай живе демократична республіка! Слава Україні!”.

Перший військовий з’їзд, який проходив 18-21 травня 1917 року у Києві, легендарного кооперативного діяча Миколи Левитського вітав стоячи, оплесками і криками “Слава!”.

Старий навіть заплакав від радості, але відповів: “Спасибі … дітки! Дякую … Слава Творцеві, таки дожив … Слава Україні! …”. І це “Слава Україні!” підхопив весь зал.

Девіз “Слава Україні!” використовували українці-вояки усіх частин київської гарнізону, а в Миколаєві, на кораблі “Воля” екіпаж відповідав на привітання: “Слава”, “Слава Україні”, “Слава Українській Чорноморській Фльоті”.

Олександр Шульгин згадував, що з проголошенням УНР не було ні грошей, ні організованої армії:

“А тільки мільйон втомлених війною вояків, які вправді кричали кричали „слава” Україні і її Центральній Раді, але одночасно уважно прислухувалися до гасел та обіцянок большевиків”.”.

Один з учасників бою під Крутами писав потім, що юнаки зі студентського куреня наказ про відхід на фронт зустріли гучним “Слава!”.

“Шапки полетілі вгору, дружні стіскі рук, радісні оклики -” Слава Україні! “.

Коли вирушали на фронт, то на вигуки “Прощайте! Повертайтеся переможцями!”, Відповідали “Слава Україні!”.

У січні 1918 року “Слава Україні!” зазвучало і на Кавказі – в місті Трапезунд (тепер містечко Трабзон в східній Туреччині). Зокрема з вуст поляків, грузинів і вірменів.

А коли 3 березня 1918 року 1200 синьожупанників відправлялися поїздом зі станції в базовому таборі міста Вецляр в рідні краї, то на платформі і з вагонів голосно зазвучало “Слава Україні!”

У Києві на Софіївській площі синьожупанники пройшли парадним маршем. “На площі непроглядні натовпи народу, все прийшли вітати нас”.

“Понеслось з наших могутніх грудей “Слава Україні!”, і музика заграла “Ще не вмерла Україна”… Наш полк виступив наперед, а за ним ціла дивізія, під звуки орхестри, вирушила на вулиці міста… Всюди бачили ми приязно усміхнені лиця і чули грімкі оклики “Слава! Слава!”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *