В Україні планують зняти фільм про “Розстріляне відродження”

Держкіно готове приступити до фінансування повнометражного художнього фільму про розстріляних у 1930-ті роки українських митців

Про це повідомив голова Держкіно Пилип Іллєнко. Зазначимо, що Іллєнко розглядає документальний фільм “Будинок “Слово” як початок більш масштабного проекту.

“У планах Державного агентства України з питань кіно – фінансування повнометражного ігрового фільму, режисером якого теж буде Тарас Томенко. І цей фільм також буде називатися “Будинок “Слово”. Ми в принципі готові це робити… Сподіваємося, що в наступному році він буде запущений у виробництво”, – сказав Іллєнко на прес-конференції в Харкові в п’ятницю.

Розстріляне Відродження – літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

maxresdefault-1
Термін “Розстріляне Відродження” вперше запропонував  літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920-30-х рр. За це десятиліття (1921—1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
Головними літературними об’єднаннями 20-30-хх рр. були “Ланка” (пізніше “МАРС”), “Плуг”, неокласики “Молодняк”, “Спілка письменників західної України”, ЛОЧАФ (об’єднання армії та флоту). Найвпливовішим був “Гарт”, який пізніше був перейменований на “ВАПЛІТЕ” (“Вільну Академію Пролетарської Літератури”). Саме ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочало славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і перемогло в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Головними складниками новітньої еліти, її світогляду був бунт, самостійність мислення та щира віра у власні ідеали. В більшості своїй це були інтелектуали, які робили ставку на особистість, а не на масу.
Комуністична партія СРСР відчула свою поразку і почала діяти забороненими методами: репресіями, замовчуванням, нищівною критикою, арештами, розстрілами. Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 числа відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового.
Перед письменниками стояв вибір: самогубство (Микола Хвильовий), репресії і концтабори (Борис Антоненко-Давидович, Остап Вишня), замовчування (Іван Багряний, Віктор Петров (Домонтович)), еміграція (Володимир Винниченко, Євген Маланюк), або писання програмових творів на уславлення партії (Павло Тичина, Микола Бажан). Більшість митців була репресована і розстріляна. Твори здавалися до спецсховів, заборонялися, замовчувалися, багато з них були назавжди втрачені. Хоча й функціонували у самвидаві (Іван Багряний), рукописних копіях, виходили за кордоном. Коли 1947 року Іван Багряний видав за кордоном свою поетичну збірку “Золотий бумеранг”, другою назвою її було “Рештки загубленого, репресованого та знищеного”.
Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, “на честь 20-ї річниці Великого Жовтня” у Соловецькому таборі особливого призначення були розстріляні Лесь Курбас, Микола Куліш, Матвій Яворський, Володимир Чеховський, Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріс, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий та інші. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції – цвіту української нації.
У тридцяті роки була також знищена і велика кількість діячів культури старшого покоління, які стали відомими ще до радянської влади, і таким чином належать до покоління діячів початку ХХ століття, а не 1920-30-тих років. Це Людмила Старицька-Черняхівська, Микола Вороний, Сергій Єфремов, Гнат Хоткевич та інші. Проте завдяки політиці українізації вони активно включились в процеси з розбудови української літератури, культури, науки, що відбувались в УСРР, дехто з них задля цього повернулись з еміграції, як Микола Вороний, або спеціально переїхав з українських країв під владою Польщі як Антін Крушельницький з родиною.
Невідомі точні дані щодо кількості репресованих українських інтелігентів у часи сталінських репресій періоду Розстріляного Відродження. За деякими даними це число сягало 30.000 осіб. За оцінкою Об’єднання українських письменників “Слово” (організації українських письменників у еміграції), яку було надіслано 20 грудня 1954 року Другому Всесоюзному з’їздові письменників, 1930 року друкувалися 259 українських письменників, а вже після 1938 року — з них друкувалися лише 36 (13,9%). За даними організації, 192 із “зниклих” 223-х письменників були репресованими (розстріляними чи зісланими в табори з можливим подальшим розстрілом чи смертю), 16 — зникли безвісти, 8 — вчинили самогубство. Ці дані добре узгоджуються з мартирологом українських письменників “Олтар скорботи” (чільний укладач — Олекса Мусієнко), який налічує 246 письменників-жертв сталінського терору. Це число в понад два рази перевищує загальну кількість згаданих там українських письменників репресованих іншими режимами, зокрема періодом нацистської окупації (55), брежнєвської епохи (29), російської імперії (11), австро-угорщини (3) та ін. За іншими даними, з 260 українських письменників було репресовано 228.

Джерело: Інтерфакс-Україна uateka

One thought on “В Україні планують зняти фільм про “Розстріляне відродження””

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *