Чорні очка, як терен: антропологічні типи українців

Чи зміг за сотні, а то й тисячі років наш етнос, змішуючи кров з іншими народами, зберегти свої корінні риси? Науковці, відповідаючи на це запитання, стверджують, що навіть у сучасних українців простежується дуже багато спільних рис у всіх антропологічних областях. Чого не скажеш, наприклад, про німців чи італійців, які є більш різнорідними. Тож який він, “типовий” українець? Високий, чи низький, світло- чи темноволосий, за якими рисами обличчя можна його впізнати?..

Етнічна антропологія України в історіографічному плані починається ще з Геродота. Він дає перші цікаві етнографічні, а іноді й антропологічні описи древніх етносів нашої території. За Геродотом, елліни своєю зовнішністю, пігментацією шкіри зовсім не були подібні до аборигенів величезної лісової зони – світлооких блондинів, європеоїдів. Серед давніх слов’ян, північних іллірійців, кельтів і, очевидно, неврів переважали середньоєвроп. європеоїди.

Український вчений минулого століття Василь Дяченко у ході своїх досліджень дійшов таких висновків: у кольорі очей переважають мішані відтінки. Темних (карих без будь-якої домішки), зелених, або світлих тонів завжди менше, ніж мішаних. Поза мішаними тонами чітко і повсюдно простежується переважання світлих над темними. Найвиразніше таке переважання на Чернігівщині, у Західній Бойківщині (Бориня), на Посянні, в Тростянецькому районі Вінничини (в 10—15 разів), найменше (в 1,5 разу) — в центральній Бойківщині (район Славського). Найвищий відсоток темнооких (15—18%) фіксований у деяких місцях карпатської зони, а також у Південній Полтавщині, Дніпропетровщині, на Поділлі. Світлоокі на більшій території України становлять 35—40%. За кольором очей українці значно відрізняються від білорусів.

За кольором волосся (за шкалою Фішера) 50% українців темноволосі, 10% — світловолосі. Максимум темноволосих (65—70%) виявлено серед українців Північної Молдови, в окремих регіонах Буковини і Карпат, Південній Полтавщині. Найменше темноволосих (35—40%) у північно-східних областях України. Серед темних відтінків переважає помірковано темний і дуже рідкісний є синювато-чорний відтінок. За кольором волосся українці на загал значно темніші за білорусів, де 30—35% темноволосих, і від росіян північних областей.

Колір шкіри в українського населення скрізь світлих відтінків. Смаглявість лише трапляється у деяких районах Дніпропетровщини, Буковини і Західної Волині.

Морфологічна висота обличчя в українців (від лінії брів до нижнього краю підборіддя) становить від 122 до 129 мм. Вона найбільша у населення Верхнього Дністра і Карпат, найменша — на Поліссі, в Житомирській і Рівненській областях.

Покажник обличчя залежить від морфологічної висоти обличчя і діаметра між вилицями. Найбільші величини характерні для Верхнього Подністров’я, більшої частини Карпат, Північної Молдови, найменші — на Поліссі. Різниця між мінімумом і максимумом цього покажчика становить 4 одиниці.

Довжина тіла, за В. Дяченком, в українського місцевого сільського населення вища середньої і становить 168—169 см. Вона менша на заході, наближається до свого мінімуму в південно-західній Львівщині (164,5 см), і більша в районі Центрального і Нижнього Подніпров’я (170 см).

Довжина носа в українців Наддніпрянської України середня, найбільша — в Карпатській зоні й на Верхньому Подністров’ї. За формою на великій території Наддніпрянської України різко переважають прямі носи (60—70%). Увігнуті спинки носа трапляються лише в 10—13% населення, решта — горбоносі. У Карпатах кількість горбоносих становить 20—25%, а з ввігнутими спинками — у кілька разів менше. Зрозуміло, і тут найбільше прямоносих. Горбоносих також більше, ніж кирпоносих, на Поліссі, у Верхньому Подніпров’ї.

Українці волинського варіанту поліського типу мають масивну будову чола. Ареал волинців – північ, р-ни Львівщини і Тернопільщини, півд. і зах. Волинь, українці Брестщини – разом з поліщуками становлять близько 10 % всіх українців.

Антрополог. матеріали та аналіз варіацій важливих для укр. регіону ознак дає підстави для виділення на етнічній території укр. народу 7 антропологічних типів. Дамо їх коротку характеристику, ареали та вірогідні корені походження і формування.

Поліський тип

автор колажу: spadok.org.ua

Найхарактерніші його риси – дуже низьке і широке обличчя з таким же низьким лицьовим покажчиком (85,5), що не зафіксований, за літературними даними, в жодному ареалі Європи, та максимальний в Україні розвиток надбрів’я, масивної будови чола. Зріст – середній. Пігментація очей дещо темніша, ніж загальноукраїнська, а волосся – світліша. Ряд ін. ознак — типово європеоїдні. У пізньому неоліті низькими і широкими обличчями характеризуються носії дніпро-донецької культури, які в останній період свого існування пересунулися в поліську зону, зокрема правобережну.

Центральноукраїнський тип

автор колажу: spadok.org.ua

Охоплює більшу частину України, приблизно 60 % українців. Розміри голови і обличчя, показник голови і лиця- середні. Третинний волосяний покрив, пігментація волосся і очей, висота перенісся і більшість ін. ознак також середні. Зріст високий при типово європеоїдних рисах обличчя. Характерно, що внаслідок пересувань і змішування: антрополог. риси більшості популяцій, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Слов’янська основа типу – дещо модифікований дунайський тип, що включив поліський (палеоєвропейський) компонент, а також більш півд. (індоіранський, іллерофракійський і пізніший тюркський) елементи. Останній при порівняльному аналізі виділяється в окремих селах Полтавщини, а також Зах. України з визначеною історичною тюркською домішкою, але виступає нечітко – складка верхньої повіки і сплющення обличчя більші, ніж у центрально-українському типі в цілому. Зіставлення матеріалів по Київщині XVI-XVIII ст. (Лаврська експедиція) свідчить, про його генетичний зв’язок з місцевим староукраїнським населенням як XII – першої пол. XIII ст., так і з сучасними українцями. Це свідчить про аборигенність українського населення Київщини, єдність його генетичних зв’язків, незважаючи на татаро-монгольську навалу.

Дунайський (нокірський) тип

автор колажу: spadok.org.ua

Займає рівнинну Галичину з зах. Поділлям без крайніх північ, р-нів Львівщини і Тернопільщини. Переважає і в українців Польщі – в Холмщині, Томашові. У бойків Борині наявний його більш світлопігментований варіант, суттєво поширений у поляків та північ, росіян. Він охоплює більше 10 % українців. Характеризуєтьсямаксимальним виявом комплексу європеоїдних ознак, довгим, відносно вузьким лицем з відносно довгим і вузьким носом. У галичан він чітко виступаючий (взагалі ж прямі спинки носа в українців завжди переважають – “ніс рішуче прямий”, як писав Хв. Вовк). Дунайський тип входить як основа до складу ін. типів українців, а також білорусів, росіян, поляків (у цих народів переважає його валдайський варінт, що характеризується більш високим процентом світлооких і меншим – чорноволосих), словенців, деяких популяцій хорватів, а також австрійців, німців, литовців.

Нижньодніпровсько-прутський тип

автор колажу: spadok.org.ua

Високорослий, відносно темнопігментований, зі зниженим покажчиком голови. Складається з двох варіантів – нижньодніпровського (у півд. р-нах Київської Русі) і припрутського – на Хотинщині і в північ. Молдові. Суттєва пігментація очей і волосся, значний розвиток волосяного покриву (особливо в с. Кам’яне Лебединського р-ну) свідчать про помітний індоіранський компонент, і навіть древньоіндійський, відомий на Україні також за лінгвістичними, археологічними і орнаметальними матеріалами (трипільський). Індодніпровський палеоантрополог. тип характеризується довгоголовістю, деяким виступанням нижньої частини обличчя, а також надзвичайно специфічним поєднанням різко профільованого лиця з низьким симотичним покажчиком носа.

Карпатський (карпато-альпійський) та динарський типи

автор колажу: spadok.org.ua

Карпатський тип охоплює українців карпатської зони, не доходячи дещо до Верхнього Дністра, включає ряд західнобуковинських р-нів та Закарпаття, збігаючись (разом з українцями-динарцями) з ареалом культури підкарпатських курганів (III ст.- поч. VI ст. н. е.), носіями якої, очевидно, були карпи, котрі пов’язуються з франкійською куштановицькою культурою VI-III ст. до н. е. Гематологічні риси (особливо за зниженою резус-від’ємністю) характеризуються зв’язками з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Українці карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій сербів переважно з північ. Сербії, більшості популяцій Чехії і Словаччини, Південної і Центральної Угорщини.

У динарців-українців приблизно однакова кількість світло- і темнооких, чорноволосих – 70%, світловолосих – лише 2%. Цей тип тісно межує з карпатським, а іноді й має з ним ряд взаємних переходів, тому їх не завжди легко і потрібно розрізняти. Динарський тип більше характеризує чорногірців, греків Єпіру, боснійців, більшість популяцій сербів, північ. румунів та південно-зах. словаків.

Верхньодніпровський тип

автор колажу: spadok.org.ua

Зафіксований лише у Рипкінському р-ні Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців). Характеризується дуже світлою пігментацією (60%) очей. Показник голови – найнижчий в Україні – 80. Цей тип, що включив давній палеоевроп. (але без помітних кроманьйонських рис), характерний для північ, і північно-схід. поляків, північ, білорусів, новгородців і поморів, “будаків” мордви-єрзі, західних комі, деяких естонських популяцій.

За матеріалами В. Дяченка Етнонаціональний розвиток України та С. Макарчук Етнічна історія України та spadok.org.ua

4 thoughts on “Чорні очка, як терен: антропологічні типи українців”

  1. R1A сказав:

    ‹Два больших международных исследовательских коллектива опубликовали результаты анализа геномов 170 обитателей различных районов Евразии, живших от 8000 до 2000 лет назад. Обе работы показали, что важнейшую роль в формировании генофонда современных европейцев сыграла произошедшая около 4500 лет назад массовая миграция кочевых скотоводов из Причерноморско-Каспийской степи («ямная культура») в Западную Европу, где потомки мигрантов сформировали «культуру шнуровой керамики», она же «культура боевых топоров». С большой вероятностью древнее нашествие степняков непосредственно связано с распространением в Западной Европе индоевропейских языков. Последующие миграции этих популяций в восточном направлении, по-видимому, объясняют происхождение синташтинской и афанасьевской культур, а также тохарских языков. Исследование показало, что генофонд современных европейцев (как западных, так и восточных) складывается из трех частей, смешанных в разных пропорциях у разных народов: первая часть — от палеолитических европейских охотников-собирателей, вторая — от неолитических переселенцев с Ближнего Востока, вместе с которыми в Европу пришло сельское хозяйство, третья — от причерноморских степняков бронзового века.›
    elementy.ru/news/432506
    ‹Некоторые аллели, связанные со светлой кожей, быстро распространялись в Европе начиная с неолита. Один из них, rs1426654, в мезолите был еще очень редок, а затем стал быстро распространяться и достиг фиксации (100-процентной частоты) примерно за три тысячелетия, к началу бронзового века. Что касается голубых глаз, то они были широко распространены в Европе уже у охотников-собирателей эпохи мезолита. А вот у степняков-ямников глаза были исключительно карие.›

  2. R1A сказав:

    +
    антропологічний склад українського народу
    http://blog.i.ua/user/668088/367831/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *