Медіа-король Галичини XX століття

Якби у 1920 році у львівській кав’ярні вам закортіло почитати пресу, то на вибір вам би запропонували десяток польських, єврейських, вірменський газет та навіть свіженькі часописи з Європи. Україномовних було небагато.

Скажімо, газета “Діло”. Це було поважне аналітичне видання для галицької інтелігенції, здавалось, що конкуренцію їм неможливо скласти. Втім, Іван Тиктор і не збирався це робити.

У 30 років, продавши частину свого майна, Тиктор викуповує права власності на газету “Новий час”, в якій друкують репортажі, історичні хроніки, карикатури та спортивні новини. Не оминають журналісти й політичних тем, хитро маневруючи між заборонами польської цензури.

Коли газета набирає кількатисячний тираж, у Тиктора визріває ще амбітніша ідея – принести газети у село. Видавця наперебій відраджують, мовляв, це марна справа, селяни бідні і не будуть витрачати 1 злотий в місяць на періодику.

Але підприємець знаходить спосіб зацікавити читачів – у подарунок до передплати йшло страхування корови на 120 злотих. Якщо з нею щось ставалось – віденська страхова компанія повертала 70% її вартості. Те, що здавалось авантюрною справою – насправді принесло справжній капітал. Наклад сягнув нечуваних 40 тисяч примірників, що вивело тижневик “Народна справа” у топ видання Західної України.

Видавець розуміє – потрібно й далі розширювати аудиторію. Незабаром для дітей з’являється місячник “Дзвіночок” накладом 30 тисяч примірників, та гумористичний тижневик “Комар”, а це ще 7 тисяч примірників. Важко було знайти галицьку родину, яка б не переплачувала хоча б одне видання Тиктора.

В умовах бездержавності він створює медійний концерн “Українська преса”. Аби втримувати масштаби, підприємливий українець закуповує найкраще друкарське обладнання та машини для розвезення газет. Саме у редакції Тиктора вперше у Львові з’являється телефон. На нього працює понад сотня людей та понад три тисячі кореспондентів, в тому числі у Європі.

Свій успіх видавець намагається використати і для просвітницької діяльності. Фінансує громадські організації “Просвіта” та “Рідна школа”, а разом з істориком Крип’якевичем видає “Історію України”, “Історію української культури” та “Історії українського війська”. Коли видавнича справа міцно стоїть на ногах, Тиктор ще й відкриває виробництво кави з цикорію – чудове рішення, зважаючи, що рекламу його кави щоденно бачили десятки тисяч людей.

У той час подібних історії успіху серед українців було небагато, приклад Тиктора надихав. Втім вересень 1939 року в одну мить перекреслить подальші плани видавця.

За пактом Молотова – Ріббентропа Західна Україна переходить Радянському союзу. Нова влада першим ділом береться за пресу. Конфісковує приміщення концерну, друкарню та навіть запаси паперу. Це все перейде до новоствореної газети “Вільна Україна”.

Проте Тиктор не здавався. Він продовжував видавати україномовні видання в Польщі, Австрії та Канаді. Але в Україну видавець більше не повернувся.

Джерело: 24tv.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.