“Вірші з війни” з’явилися на будинках Львова

Для створення арт-об’єкта “Вірші з війни” автори вибрали стіну, яка оточує один з військових містечок Львівського гарнізону.

У Львові триває арт-проект під назвою “Вірші з Війни”, повідомляє на своїй сторінці в Facebook “Громадське ТV”.

У Львові створюють стінопис “Вірші з війни”Автори віршів – учасники АТО, члени родин бійців та невідомі поети/фото Міноборони

Опубліковано hromadske.tv 28 грудня 2015 р.

Автором ідеї створення стіни з віршами та малюнками є громадський діяч, журналіст, боєць ВСУ Андрій Мочурад. Спільно з учасниками з молодіжного об’єднання “Граніт” художник-аматор намагається таким способом вшанувати пам’ять загиблих побратимів, а також привернути увагу городян до подій на сході України.

30 віршів про війну напишуть на мурах і стінах Львова. Справу започаткували хлопці, які повернулися з АТО.

Першими текстами на стіні стали вірші Героя Майдану Богдана Сольчаника про революцію. Інші написали учасники АТО та їхні родичі. Які саме твори обрати, вирішують колективно всі учасники проекту.

Організатори спочатку реставрували стіну і привели її в належний стан. Кожен вірш сповнений глибокого змісту й емоційним забарвленням, адже їх авторами є учасники АТО, їхні родичі, а також невідомі автори. Двоє з поетів загинули під час боїв з окупантами.

Автори не випадково вибрали місце для проекту, адже тут розташована одна з найбільш завантажених зупинок громадського транспорту.

За словами автора ідеї, концепція створення подібного міського стінопису виникла ще в 2013 році, проте тоді реалізувати задум не вдалося: почався Майдан, потім – анексія Криму і війна на Донбасі. Сьогодні ідея набула нових рис і зміст.

IMG_0073-001

вірші

вірші

вірші

вірші 34125_9w016LMS9TUX

34125_fSIhKReaecGF

“Цією ініціативою ми прагнемо нагадати львів’янам та гостям нашого міста про те, що доля України вирішується саме зараз, вирішується простими хлопцями в окопах”, – зазначив автор ідеї Андрій Мочурад.

Окремим акцентом стінопису є вірші учасників АТО, їхніх рідних, а також невідомих авторів.

Нагадаємо, один з найавторитетніших журналів світу надрукував вірш про Україну. 

2 thoughts on ““Вірші з війни” з’явилися на будинках Львова”

  1. Олег сказав:

    Я люблю дзвінкі струмочки,
    Коли тане сніг,
    Шепіт молодих листочків,
    Грози весняні.

    Я люблю, як пахне сіном,
    Жайворонка спів,
    А у лісі грибів, ягід,
    Хоч бери коси.

    Осінь золота, барвиста
    – Час врожай збирать.
    В теплий край, немов намисто,
    Журавлі летять.
    Я люблю, як сніг лапатий
    Землю укрива,
    Ковзани, або санчата
    – Кругом голова…

    Я люблю життя яскраве,
    А душа болить,
    Коли люди не цінують
    Його кожну мить.
    Легко нам не завжди буде,
    Але треба жить,
    Щоб нас люди цінували
    – Треба Їх любить!
    /03.12.2013г/
    _____________________________________
    НЕ СУМУЙ.
    Не сумуй моя маленька
    І не вір пліткам лихим,
    Твій коханий далеченько,
    Та все буде добре з ним.

    Не сумуй моя кохана
    І не плач по вечорах,
    Їхав з дому на майдан я,
    А тепер у цих степах.
    Не сварись, що я до війська,
    Не порадившись, пішов
    Мабуть я в душі хлопчисько,
    Зайвих не хотів розмов.

    Не хотів, щоб рахували
    Мене маминим синком,
    І не хочу, щоб вандали
    Їли за моїм столом.

    Не сидиться мені вдома,
    Спокою нема в душі,
    Поки ворог наш до Дону
    З голим задом не біжить.

    Та господарем не бути,
    В нашім краї, москалю.
    Хочу голос твій почути,
    І сказати: – я люблю!

    Я люблю дзвінки струмочки,
    Коли тане сірий сніг
    Я люблю ходить в садочок,
    Діток заберать своїх.

    Як ми в житі зустрічали захід сонця
    тільки вдвох,
    Як ми мріяли, кохали
    Знає, мабуть, тільки Бог.

    Я не міг ризикувати
    Тим, що так в житті люблю,
    Мусив зброю в руки взяти,
    Те, що можу, те й роблю.

    Не ховатись, не тремтіти,
    Мрію маючи одну,
    В мирі, в злагоді щоб жити,
    Я пішов через війну.

  2. Олег сказав:

    У вірі, в правді жити,
    Надія в серці є,
    Сміятись і любити,
    І мати все своє.

    У Славній Україні
    Ми прагнем вільно жить,
    Але сусідам – злидням
    Загарбать нас кортить.

    Попереду в нас – ворог,
    Ще вчора, ніби й брат,
    Війна священна скоро
    Нема шляху назад.

    Готуємось до бою,
    Знамена майорять,
    Взяли у руки зброю
    Свободу відстоять.

    Йдемо до перемоги,
    Хоча ніхто незна,
    Попереду дорога
    Щаслива, чи сумна.

    Ніхто не знає долю,
    Та встанем, як один,
    Ми Батьківщину свою
    Надійно захистим.
    /22.04.2014г/
    ____________________

    / ПОЛІГОН ЛЮБОМИРСЬК/
    До нас їхав генерал
    Клявся і божився
    Тут, казав нам, не шир. лан,
    Тут усе на місці!

    В нього прізвище якесь,
    Локшина здається,
    По російські це лапша,
    Все одно, як зветься.

    Нам так щиро обіцяв
    Намети просторі,
    Зброї цілий арсенал
    І продуктів гори,

    І гаряча вода є
    З світлом всі намети.
    Покажіть нам де це є,
    Генерале, де ти?

    Лампа жевріє ледь-ледь,
    Цвіллю тхне в палатках
    Вже два тижні всі сидять
    Брудні й бородаті.

    Щоб в ночі не замерзать,
    Одні п’ють горілку,
    Другим – дрова добувать,
    Пилка і сокирка.

    Під Попасною хто був,
    Хто під Іловайськом,
    Та ні хто ще не забув
    Генеральську казку! (22-11-15р.)

    ВИБІР
    Ніхто не зна своєї долі,
    Які чекають нас світи?
    Кажуть: – життя прожить, не поле
    Поважним шагом перейти.

    Не вісімнадцять вже мені,
    Я час не вибирав,
    Та з молодими в цій війні
    До бою поруч став.

    І з часом звичка вже стає
    – Ти воїн, ти солдат,
    Розгрузку, бронік дістаєш,
    На шию автомат.

    І вже того страху нема,
    Той, що в учебці був
    Коли на марші ”помирав”
    – Це вже давно забув.

    В палатці дивний аромат,
    Нема з кого спитать,
    Полковник, прапорщик, солдат
    – Тушонку всі їдять.

    А під подушкою тримаєм
    Не стройовий статут:
    В рожках патрони і ліхтар
    – Все, що потрібно тут.

    Палатку вітер підійма,
    Здається, понесе
    На дворі літо чи зима
    – Витримує усе.

    Та коли “градом” москалі
    Почнуть нас посипать,
    Поближче треб до землі,
    І в відповідь стрілять.

    Коли здригається земля
    Від пострілів гармат,
    Нема часу’ на переляк
    – Ти ж воїн, ти солдат!

    І ти командуєш братам:
    – До бою екіпаж!
    А сам, звернувшись до Христа,
    Читаєш “Отче наш”.

    І в ті страшні хвилини бою
    Всім добре видно, хто ти є,
    Чи йти у розвідку з тобою,
    Чи в морду плюнуть: “Хай жиє…”
    ¬¬¬¬¬

    (рос.) 68 строчек о Донбассе.

    С “хамлом” был дохлый разговор
    Как наши гибли на Майдане,
    В конце нам “выдал” росиянин:
    – Ещё по Крыму будет спор!”

    Вскоре зелёных человечков
    Там стало больше, чем жильцов,
    И много “наших” подлецов.
    Да, Крым “отжат”, но время лечит.

    Тогда нам запад не помог,
    А москали всё с нас смеялись.
    Со всей страны мы собирались,
    Вела дорога на восток.

    Наш прапор желто-голубой
    Над головами поднимали,
    Чтобы враги все понимали:
    – Мы не уйдём с земли родной!

    Здесь мне не пишутся стихи,
    Здесь запах пороха и пота,
    Дождливой осени болота,
    Суровых зим, и лет сухих.

    Здесь нету места для стихов,
    В цене оружие и сила,
    Лиш, голос в телефоне, милый
    Смягчит суровый быт бойцов.

    Здесь обнажаются все грани,
    Нет места для лукавства, лжи,
    На всех нас миссия лежит
    Сдержать все наши обещанья.

    Здесь люди вроди,как везде,
    Работают на хлеб насущный,
    Обману верят простодушно,
    За ним идут к своей беде.

    Здесь призрак выжженной земли
    В поселках брошенных витает,
    Лишь крупный бизнес процветает,
    А главное – не сберегли…

    Не знаю, больше чья вина:
    Верховных лиц, аборигенов,
    Может влиянье древних генов,
    В том, что развязана война.
    Нас здесь встречали без цветов,
    Мир разделён наполовину,
    В лицо плевали, стрельнуть в спину
    Нам каждый третий был готов.

    С давних времен наша земля
    Была, как лакомый кусочек,
    Москаль трет руки, зубы точит,
    Чтоб властвовать и разделять,

    Не год готовился наш враг
    Из праха выстроить державу,
    Империи былую славу,
    В былых границах, берегах.

    Здесь наши села, города,
    Земля родная под ногами,
    Мы Украина, и Бог с нами!
    Я знаю, будет так всегда!
    P. S.

    Не всё так просто в данный час
    Враги – не только, что стреляют,
    Лица под масками скрывая,
    Свободно ходят среди нас,

    Они, как оборотни, ждут
    Момента со спины ударить,
    Снутри, как черви разъедая,
    Смерть и разруху нам несут.

    Мы похороним их с любовью,
    Внас вера и надежда есть,
    Когда-нибудь, поставить крест
    На их могилках, к изголовью.
    (28-11-2015г.)

    ЧОМУ РОЗПОЧАЛАСЬ ВІЙНА?
    Чому розпочалась війна?
    Хвилює багатьох питання,
    Та є надія, сподівання,
    Що якось кінчиться вона.

    Чого “москаль” в нас тут забув,
    Чого прийшов на нашу землю,
    Питати смішно, і даремно,
    Він не прийшов – він тут і був.

    Як ПУТЧ піднявся у кремлі
    Дарма ми в серпні сподівались,
    Що воля легко нам дісталась,
    І ми господарі землі.

    Осліплені дарунком долі
    Жили ми в мріях і думках:
    – Почався новий, вільний шлях
    Для України молодої!

    Хоча голодні були й голі,
    Казали: – Схід і захід разом!”
    Та ворог вирішив Камазом
    Змінити Українців долі.

    Так Чорновола В’ячеслава
    Закінчився славетний шлях,
    Він слід лишив в наших серцях,
    І в пам’яті.
    – Героям Слава!

    Мабуть не з того почали,
    Свою країну будувати.
    Загарбників з постів прибрати б,
    Та всі лишились, як були,
    Щоб потихеньку розкрадати,
    Поставили Кучму на трон,
    Він комуняка, він брехун,
    Невже так вчила його мати
    З бандитами розподіляти:
    Кому “Облгаз”, чи “Обленерго”,
    А хто не згідний, “портить нєрви”,
    То під Таращею сховати.
    Єнакієвського бандита
    Хотіли всунуть “паханом”,
    Та получився в них облом,
    Людям набридло все терпіти.

    Був помаранчевий майдан.
    Ми чули: – Любі друзі, – Слава!”
    Та слово не дійшло до справи,
    Він, як Іуда, нас продав.

    Продав, найперше свою совість,
    Ківалову як орден дав,
    Лікарню строїв, кажуть: – вкрав
    Грошей суспільних п’ять мільйонів.

    Та, мабуть, це не головне,
    Країну можна обдурити,
    В Безрадісному легко жити,
    Та Божа кара не мине.

    Про нинішніх казать не буду,
    Все продається з потрохами,
    Всі з величезними “дахами”,
    Знов хочеться згадать Іуду.

    Чи довго до кінця? Нажаль,
    Ще будуть війни і майдани,
    Ще зрозуміють Росіяни,
    Що це не нація “москаль.”

    Це суміш ката й брехуна,
    Без совісті і співчуття,
    Для них ніщо людське життя,
    Та доля в них усіх одна.

    На Богом даній Нам землі
    Ще будем ми щасливо жити,
    Лише прийдеться потерпіти,
    Поки не зникнуть “москалі”.
    ЛИСТ ЗІ СХОДУ
    Де ще знайти край з полем, лісом
    ,Джерела чисті, як сльоза,
    – Це моє сонячне полісся!
    І хто-б мені що не казав…

    В житті не думав я ніколи,
    Що сумувати буду так,
    За нашим полем волошковим,
    По наших селах і містах,

    І влучне Українське слово,
    Неначе жайворонка спів,
    Як десь почую рідну мову
    Немов дитина, я радів.

    Не зрозуміти тим, хто вдома,
    І не бував на чужині,
    Той, хто живе, як на соломі,
    На клятій не бував війні,
    Хто не цінує своє, рідне,
    Те, що від мами у крові,
    Це не рахує необхідним,
    В кого лиш “бакси” в голові.

    І не повірю я нікому,
    Хто каже – це чужа земля.
    Наш гімн: Від Сяну і до Дону
    Це наші рікі і поля!

    Це батьківщина наших предків,
    І запорізьких козаків,
    Де головний не цар, а гетьман,
    Де в протяг багатьох віків

    Ми свою волю здобували,
    Як нам Тарас заповідав,
    Щоб кайдани свої порвали,
    Для цього Бог нам силу дав.
    Та ворог наш жорстокий, лютий,
    Звик бачить всіх нас, як рабів,
    В броню одягнений і взутий,
    І зброї в нього до зубів.

    Будьмо достойними синами,
    Така вже доля нам дана,
    Коли покінчим з москалями,
    Тоді й закінчиться війна.
    _____________________________________________

    Люблю батьків і доньку з сином,
    Люблю дружиноньку свою,
    Люблю і неньку УКРАЇНУ,
    За це я москалів і б’ю!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.