Далеко чи поруч? – 5 історій життя

Герої цих книжок розповідають свої історії, оглядаючи життя, наче величезний ландшафт, в якому найдрібніші деталі виявляються пов’язаними між собою.

Психологічний роман, воєнно-історична епопея чи гостросоціальна драма будуть однаково корисні й важливі для того, хто мріє про щасливу долю.

 

Марта Холл Келлі. Бузкові дівчата. – К.: Нора-Друк, 2017

Напружене дійство у цьому романі, що не відпускає читача до самого трагічного фіналу, виправдане самою історичною ситуацією. Адже дія відбувається наприкінці 1930-х років, коли на світом нависла загроза війни, триває протягом Другої світової одразу на двох континентах, а завершується вже вкінці 1940-х гіркими наслідками воєнної історії. Яка увірвалася в життя трьох героїнь, тих самих «дівчат в цвіту», кардинально його змінивши. Чи могла подумати співробітниця французького консульства в Америці, що її подорож до Парижу обернеться не лише святом романтики, але й буднями окупації? І чи сподівалась її майбутня подруга з Польщі, що її юність мине у боротьбі з окупантами у підпільному русі опору? І тим більше не мріяла ні про що, крім лікарської кар’єри третя героїня роману, ставлячи досліди на людях у німецьких концтаборах. У фіналі всі троє дожили, відповідно, до відродженого кохання, знайденої дитини і Нюрнберзького процесу, але об’єднала всіх трьох не лише фантазія автора, але саме життя. Яке триває іноді навіть після смерті.

 

Олівер Сакс. Стрімголов. Історія одного життя. – К.: Наш Формат, 2017

Олівер Сакс – один з найбільш знаменитих неврологів нашого часу, автор бестселера «Людина, який сприйняв дружину за капелюх». Свою книжку, написану після того, як він дізнався про те, що смертельно хворий, автор «Стрімголов» написав слідом за улюбленим філософом Давидом Юмом. У такій самій передсмертній сповіді відомий філософ визнавав найбільшу жагу до життя саме тоді, коли дізнався, що помирає. Утім, Саксу в своїй книжці вдалося розтлумачити, що саме при цьому мається на увазі вже сьогодні, а не триста років тому, коли писав його кумир. «Я несподівано відчуваю сфокусованість і бачу перспективу, – визнає автор. – Немає часу ні для чого несуттєвого. Я повинен зосередитися на собі, на моїй роботі і на моїх друзів. Я більше не буду дивитися новини по вечорах. Я більше не буду витрачати свою увагу на політику або суперечки про глобальне потепління». У цій книжці Сакс спромігся оглянути своє життя бігцем, стрімголов, але з висоти – наче величний ландшафт, в якому найдрібніші деталі виявилися пов’язаними між собою.

 

Михаїл Гранд. Завжди поруч. – К.: Саміт-книга, 2018

За сюжетом цього роману, його головний герой Флоріан – успішний юнак з великого міста і заможної родини, що закінчив престижний вуз, пройшовши стажування за кордоном – мав би летіти на роботу, щоби продовжити кар’єру. І навіть не події, що стали відбуватися довкола, вплинули на всі подальші плани. Бо зрозуміти кохану дівчину героя, якій набридла його запрограмованість та передбачуваність ще можна, натомість доля підкидає Флоріанові більш важливі знаки. Так, забувши в машині свій талісман – іграшкового ведмедика – він не летить за кордон, блукає рідним містом, зокрема його небаченими донині злидарськими околицями, бачиться з різними персонажами так званого соціального дна, і потроху міняє думку щодо власних пріоритетів. Написати книгу про соціальну нерівність, релігію, політику – все те, що розмежовує людей. І наче на підтвердження правильності свого кроку, який, звісно, засмучує батьків, юнак зустрічає нове кохання, чарівну студентку Аврору, яка стає його музою і першим читачем книги, а також допомагає з роботою зустрічному занепалому редакторові, який допомагає з виданням книги. З часом навіть трагедія в горах, куди Флоріан вирушає з батьком заради примирення – так сам виглядає містичним знаком, який вказує на те, що допомога вищих сил, а також ближніх – за правильного вибору – завжди поруч.

 

Юлія Кісіна. Елефантіна, або Кораблекрушенція Достоєвцева – Фабула. 2017

…Театр радянських тіней у цьому сонячному романі починається не з класичної вішалки, а зовсім з інших, не менш ностальгічних висот. Саме звідти розпочинає авторка свій стриптиз київської душі, яка потрапила в столичне чистилище, щоби по тому відлетіти в тартар високого емігрантського мистецтва. «Там на Дніпровських кручах, – згадує вона, – на самісінькій вершині блаженства, на льодовиках снів ми розкладали свої етюдники, цих комах з алюмінієвими ногами і починали розмазувати по полотну строкатий кал олійних фарб». Слід додати, що опису цього захоплюючого заняття була присвячена попередня автобіографічна книга нашого автора, а саме – «Весна на Місяці», яка виявилася відверто «київським» текстом. Тепер ось перед нами – текст «московський», не менш феєричний і теплий, ніби шкільні колготи з начосом. Зустрічі з Аленом Гінзбергом і Віктором Шкловським, а також цілою плеядою легендарних учасників московського поетичного підпілля. І героїню в ньому, між іншим, звуть «сновидою». Мабуть, з уваги на її київське минуле. Отже, це був час, коли «на житньому повстяному хлібі лежали молочно-скляні шматочки підталого сала та ковбасна смальта», а юна героїня роману взяла псевдонім, який вийшов просурмити їй славу в назву самого роману. А ще тому все так мило й затишно на початку цієї історії, що пророк з Москви, що витяг героїню з Києва, «раніше був хлопчиком на півдні України», звідки, згадаймо, приїхало чимало тодішньої літературної богеми, і у нього вже була дружина. І навіть незважаючи на цей прозовий «демарш» з боку авторки, все одно цілком поетично, із Києва з любов’ю, прилетів привіт нашої героїні, яка захопилася генієм свого блискучого кумира.

 

Светлана Талан. Раздели мою печаль. – Х.: Клуб Семейного Досуга, 2017

Від самого дитинства героїня цього гостросоціального роману була приречена на самотність, покору, насильство над особистістю, і не дивно, що на початку книги стоїть епіграф з Декларації про права людини. Адже в родині юна дівчина ніяких прав не мала. Батько-військовий вимагав залізної дисципліни, мати все життя терпіла чоловіка-тирана, брат мріяв про втечу. Навіть нареченого їй вибрали з батькових колег-ровесників, забороняючи зустрічатися з друзями, контролюючи кожен крок. Тож не дивно, що всі наступні кроки в житті, у тому числі вже в напрямку власної родини, виявляються хибними, тягнучи за собою ту саму модель «насильства-покори». І лише коли героїня роману сама взялась за вирішення власної долі, ставши в силу обставин не просто жінкою, а самицею, що захищає своїх дітей, їй вдалося змінити життя, себе, а також змусити поважати себе. Шлях від затурканої дочки і забитої дружини до впевненої в собі успішної бізнес-леді був довгим і трагічним, але повчальним для всіх жінок, хто мріє про щасливу долю.

Автор:  Ігор Бондар-Терещенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.