Ірен Роздобудько розповіла про новий роман “Тут і тепер”

У вересні виходить новий роман відомої української письменниці Ірен Роздобудько “Тут і тепер”. 

Плануємо презентувати її на Форумі видавців у Львові (цьогоріч захід триватиме 15-18 вересня). Але якщо книга вийде раніше, то, може, в перших числах вересня вона і з’явиться у книгарнях Києва. Там, скажімо, й відбудеться репетиція презентації у Львові.

img6575_JPG_450x600_q95

– Згадуючи про цей роман у деяких попередніх інтерв’ю, ви пояснювали, що теми війни в ньому торкаєтесь опосередковано. Звісно, не прочитавши книги повністю, важко щось стверджувати. Тим не менш, із уже доступних уривків, зокрема про сепаратистку Женю та вже згаданого першого розділу, легко вловити підтекст. Він доволі прозорий і очевидний. То які все ж “воєнні” акценти ви розставили у новій книзі?

– Думаю, з часу початку війни, ця тема постійно буде у творах усіх письменників – так чи інакше. Без винятків: або це буде одне речення, або один абзац, або фраза “Він повернувся зі Сходу”. Все одно ми від цього нікуди не дінемося.

А насправді, я не хотіла писати про війну – я хотіла написати про наших людей, про життя. І взагалі, я поставила перед собою мету – написати легку приємну книжку, яку мені хотілося б прочитати, яку б, мені так здається, із задоволенням прочитали мої читачки. Не побоюся цього слова, бо я зараз дуже відсторонююся від того, що я тільки для жінок пишу. Але якраз оця книжка (читачі її теж прочитають, думаю) – це таке легке, розважальне чтиво про дуже приємну “цукряну” ситуацію, коли з семи років чотири дівчинки, різні за характером і за національністю, почали товаришувати: у них там були бійки, любові, танці. І от зараз вони – одна – актриса відома, друга – кримська татарка – нібито дуже щаслива в родині (хоча насправді це не так), третя – живе в Америці, і є такою дуже смішною підприємницею, яка хоч і знайшла свою батьківщину там, але ностальгує, а четверта – бунтарка-радіоведуча. Зараз їм – по 35 років. Це така собі, скажімо, сага про чотири родини. Це такий банальний перший шар ситуації.

А звичайно, коли вже почала писати і копати, то від нашого часу і наших реалій нікуди не поділась. Зараз важко мені про цю книжку говорити – я не знаю, про що вона насправді. Я ще не звикла до неї.

– У загаданих чотирьох героїнь є реальні прототипи?

– Узагалі-то, я завжди кажу, що мої персонажі не мають конкретних прототипів. Але у цій книзі вони в принципі є. Це протопити п’яти-семи жінок, з’єднаних в одну. І ситуації подібні теж є, з’єднані в одну велику.

– Сепаратистку Женю і кримську татарку Ельміру ви зумисне зіштовхнули характерами?

– По-перше, це сублімація тих бесід, які я вела. У принципі, можна сказати, що прототипом бесіди Жені та Ельміри є мої розмови з моїми ж донецькими друзями. Яким чином я це могла написати? Тільки в романі. Тому ці діалоги, вони теж є такими реальними, як я розмовляю, починаючи лагідно: “А які пісні співали? А чому? А як?” Розумієте, з тими людьми, донеччанами, треба дуже обережно розмовляти, як це робила Ельміра. Тому зображена ситуація не є випадковою. Та й зрештою, я буду весь час підсовувати і молоді, і друзям, і не однодумцям своїм оці ситуації якось отак, у простих текстах.

– Тобто абстрагуватися від теми війни у творчості таки неможливо?

– У мене ще не застаріла книжка “Гудзик-2”. І якраз оця друга частина вся присвячена останньому десятиріччю, тим подіям, які відбувалися в Україні після виборів Януковича. Вона – про Майдан і початок війни. Я вже не могла про це не говорити. Так що вплив величезний просто. Так і тут, я ж кажу, хотіла написати жіночу, таку щемливу книжку, а все одно не обійшлося без згадок про ці події. Я знаю, що на ній будуть плакати хорошими сльозами (бо сама там ридала), а не такими, як ми зараз плачемо, коли у кожного свій фронт. Але я вже не зможу бодай рядком не написати про це.

– Є така думка, що видавці та дистриб’ютори вкрай мало постачали ще до війни україномовних книг на Донбас, бо на них там не було попиту. Ви ж сама донеччанка, тривалий час жили там. Чи справді ситуація зі сприйняттям українського слова там така – обережна і обмежена?

За ці роки ми з друзями відправили до міст Сходу купу україномовних книжок, бо зараз з’явився попит

– Це правда, що раніше при появі української книги часто чулося: “А это на украинском? Это трудно”. Було таке. Як зараз? Зараз, от чесно кажучи, за цих два роки ситуація змінилася. Хоч у тому й немає нічого такого, щоб афішувати, але мене вразила Лисичанська бібліотека: до мене звернулися – я відправила книжки. До Авдіївки, Слов’янська відсилала. За ці роки ми з друзями відправили до міст Сходу купу україномовних книжок, бо зараз з’явився попит. І якщо ми все це підтримаємо, то він буде розвиватися й далі. А зараз така ситуація, що цю іскрочку треба підтримувати. Хоча в Донецьку, друзі казали, мої книжки продавалися ще до війни, і їх купували.

– Узагалі, яким би то дивним не здавалося комусь зараз, але найпотужнішою українською мовною школою є саме донецька…

– І це цілком виправдано. Чому? Бо в Донецьку, якщо ти вже хочеш говорити українською мовою, то просто мусиш робити це правильно і так вишукано, щоб подеколи було навіть краще, ніж на Заході. Мені, наприклад, дивно, що на заходах у Львові мене хвалять за мову. Я ж кажу: “Люди добрі, у мене багато русизмів, можуть бути не правильними якісь звороти – я все ж таки з Донецька…” Мені ж весь час заперечують, мовляв, ні, українська мова у вас гарна. За це я готова розцілувати львів’ян (сміється).

У селах на Донеччині взагалі люди переважно україномовні. Виїхати б у ту ж Мар’їнку – там або суржик, або українська мова. Тобто мовного бар’єру немає. Хоча в самому Донецьку у побуті люди все ж спілкувалися російською.

 

– Як ставитесь до появи власних творів у шкільній програмі з літератури?

– Я нормально до цього ставлюся. Не буду кокетувати, що це мені нібито не треба. Знаю, що вчителі деяких шкіл уже самі включають мої твори до програми. От нещодавно вітали з тим, що мене включили до програми першого-четвертого класів. Хочеться, щоб старшокласники, прочитавши рекомендований твір, ішли до книгарень і шукали інші книги.

Джерело: Укрінформ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *