Коханки і коханці – 5 книг про життєві історії

У всіх книжках цього огляду їх героїні – жінки різних часів і народів – починають і виграють битву з цим світом.

У такий спосіб вони хоч і не заміняють чоловіків, але підтверджують думку про те, що без кохання, відданості, а часом і ненависті, життя було б неповним.

 

Джейсон Метьюс. Червоний горобець. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

За деталями роман цілком можна було б назвати соціальною драмою, але західна критика – так само справедливо – називає цей трилер одним із найвизначніших шпигунських романів ХХІ століття. Книга була екранізована культовим режисером кінострічок «Голодні ігри» та «Я легенда», здобувши премію Едґара Алана По. За сюжетом, найкраща з випускниць школи горобців – секретних російських агентів контррозвідки – використовує своє тіло для збору інформації, зваблення потенційних жертв, іноземних шпигунів та інших ворогів, наче у кращих історіях про Джеймса Бонда. Вона – суперагент, майстерна та невловна. Але потрапити у тенети кохання може навіть найвправніший з розвідників, і це стається, коли палкі почуття спалахують між героїнею та її черговою жертвою, американським розвідником-кротом. Але цього разу це загрожу не лише їхнім кар’єрам, але й безпеці їх держав. «Волонтов поглянув на неї з іншого кінця кімнати, і вона відчула пекучий подих минулого, погляд сталінських катів – Дзержинського, Єжова, Берії, – порожній, безкровний, яким чоловіків і жінок відправляли до карцеру. Домініка знала: щось сталося, і боролася з припливом паніки, що здіймався всередині. Вони тримали дистанцію, а це завжди поганий знак, увімкнулася машина недовіри».

 

 

Джулія Крауч. Коханка її чоловіка. – К.: Нора-друк, 2018

Історія, розказана в цьому психологічному трилері – більш ніж «життєва», бо цілком реальна і можлива за будь-яких критичних і трагічних умов. За сюжетом самого бестселеру, одна з головних героїнь Луїза втратила чоловіка і дітей, тож за всяку ціну, оговтавшись від травми, хоче почати все спочатку. Натомість коханець другої героїні роману, Софі, теж загинув в автокатастрофі, і тепер вона робить все можливе, щоб захистити їх спільну дитину. Зрозуміло, що обидві жінки не зупиняться ні перед чим, поки одна з них не знищить другу. У кожної з них – своя історія, яка все пояснює, але кому з героїнь можна вірити? Щоденний домашній терор, заздрість, страждання, неприйняття ближнього – це тільки верхівка айсберга в ситуації, яка раз у раз готова вийти з-під контролю. «- Вибачте, я не хотіла, – каже Луїза. Але кожна клітина її тіла свідчить про протилежне. Якусь мить дві жінки дивляться одна на іншу. Луїза намагається очима послати на неї промені смерті і пропалити діру в її мозку. Соф дивиться на свою руку з діамантовим перснем, яка відразу ж розпухла. Вона опускає її, розмазуючи кров, а потім з недовірою задкує від Луїзи. Луїза повертається до двох продавчинь, які завмерли, роззявивши роти. Вона вказує на покупки Соф. – Гарне мереживо, – каже вона. – Маленькі дрібнички іноді дуже важливі, правда ж? Вона кидає на прилавок неоплачений бюстгальтер, розвертає візочок і прямує до виходу».

 

 

Чарльз Буковскі. Жінки. – К.: КМ-Букс, 2018

Після «Поштамту» – книжки й періоду життя – в житті автор-героя цієї збірки оповідань настали зоряні часи. Тож не дивно, що «Жінки» – це суміш еротики, яка тільки може бути у затятого пияка, замішаної на «похмільній» філософії та чорному гуморі. З оповідання до оповідання жінки змінюють одна одну, ситуації мигтять, як у калейдоскопі, а сам головний герой – п’ятдесятирічний Генрі Чинаскі – нарешті відчуває, що прийшов його зоряний час. Звісно, роман біографічний, як більшість книжок автора, зокрема задум написати «Жінок», за словами самого Буковскі, з’явився після того, як він прочитав «Декамерон» Бокаччо, бажаючи і собі написати «низьку, вульгарну комедію». У будь-якому разі, сам він вважав цей твір найкращим своїм романом.

 

 

 

 

 

 

 

Колм Тойбін. Будинок імен. – Х.: Фабула, 2018

Новий роман ірландського метра заснований на історії царя Агамемнона і його непростого сімейства. У день весілля своєї дочки Агамемнон наказує принести її в жертву. І коли дочку ведуть на смерть, Агамемнон веде свою армію на битву, в якій отримає славну перемогу. Через три роки, повернувшись додому, він виявить там справжнє пекло, спровоковане його убивчим вчинком. Та й хіба могло бути інакше, якщо вже на початку роману дружина Агамемнона, спостерігаючи за муками дочки, а потім повсюди відчуваючи трупний сморід, який відтепер в’ївся в її життя, чекає чоловіка з війни. Замисливши при цьому будь-що помститися. Таким чином, роман, створений за сюжетом трилогії «Орестея» давньогрецького поета Есхіла — це не епос про царя, а історія Клітемнестри – жорстокої, мстивої та привабливої жінки, а також її дітей, розказана ними самими. Вона має всюди своїх шпигунів і не вірить ніяким богам – можливо, тому її світ без віри сповнений зрад, підступів і злодіянь, яким на протязі дійства вона шукає пояснень.

 

 

 

 

 

Януш-Леон Вишневський. Усі мої жінки. Пробудження.- К.: Рідна мова, 2018

За сюжетом цього роману, немолодий математик, схиблений на роботі, приходить до тями в клініці. І дізнається, що понад півроку провів в стані коми. Весь цей час його начебто не існувало: не було ні снів, ні видінь, він нічого не чув і не розумів. Він згадує в деталях останній день, який був для нього не півроку тому, а немов би щойно, а також – все своє життя до моменту втрати свідомості на вокзалі маленького голландського містечка. Його доглядальниця в лікарні розповідає йому про те, що весь цей час до нього приходили жінки. Різні жінки – дочка, колишня дружина, коханки, нинішня жінка, які багато часу проводили біля його ліжка, плакали, намагалися з ним розмовляти. але чи приходила до нього та єдина, яку він кохав? Наш герой починає розуміти, як неправильно він жив, і як страждали ті, хто був поруч. Недаремно роману передує пророчий вислів: «Самотність починається не тоді, коли ніхто не чекає на тебе вдома. Самотність починається тоді, коли вперше відчуваєш потребу, щоб там на тебе чекав хтось зовсім інший…» Який, до речі, можна доповнити відомими рядками Едуарда Асадова: «Как много тех, с кем можно лечь в постель, / Как мало тех, с кем хочется проснуться…»

 

 

 

Ігор Бондар-Терещенко

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *