Маги, відьми, чаклуни – топ-5 готичних книг

Майже все у цих книжках нагадує «Обитель зла» з Мілою Йовович, зомбі та Апокаліпсисом наяву. Упирі починають та виграють, відьми суперничають з магами, екранізація по-українськи не за горами, при цьому альтернативна історія рідного краю все більш скидається не на міфологію, а на цілком можливе майбуття в координатах техногенних наших революцій.

 

Абрахам Мерріт. Гори, відьмо, гори! Повзи, тінь, повзи! – К.: Видавництво Жупанського, 2018

 

Автор цього роману – один із найпопулярніших американських письменників 20–30-х років минулого сторіччя, який писав у жанрі містики, фантастики і нуар-детективу. Серед його послідовників такі метри літератури, як Говард Лавкрафт і Рей Бредбері. Дослідження фольклору й окультизму сприяло його захопленню культурою загублених світів, прадавніх богів, прадавніх вірувань, звідки беруть початок його  містичні тексти. Що ж до «гріхів минулого», то у більшості «темних» творів цього автора описаний конфлікт сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Так, зокрема у двох творах цього збірника маємо містичний детектив, присвячений подіям у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар-науковець протистоїть темним прадавнім силам на пару з відомим гангстером. «Мені й раніше снилися жахіття, докторе Ловелл, – каже героєві одна з потерпілих, – але навіть переживаючи найстрашніші з них, я не почувалась так, як тоді, коли зустрілася поглядом з лялькою…То були очі диявола! Вони світилися червоним. Так яскраво-яскраво… немов очі звіра в темряві. Але саме цей бісівський блиск в очах змусив мене почуватися так, ніби чиясь рука стиснула моє серце! Ці диявольські очі на ангельському личку…» Так само в другій повісті збірника мова про містичне та прокляте місто з давньої бретонської легенди, в якому панує король та його білява донька-відьма, якій підвладні темні сили. «Дагут… з тілом, огорнутим потоками блідо-зеленавого світла, з очима, які перетворилися на два фіолетові озера, настільки великі, що білки тоненькою смужкою ледь проходили по їхньому краєчку, тонкі чорні брови зійшлися в одну лінію, обличчя біле, наче морська піна, жорстоке і насмішкувате, волосся розвіювалося, мов срібні морські бризки».

 

 

Меделин Ру. Дом теней. – Х.: Клуб Семейного Досуга, 2018

 

Дивовижні події відбуваються вже на початку цього захопливого готичного роману, коли юна героїня, що втекла зі школи, ворожить на ринку і зустрічається з відьмою, яка запрошує її на роботу до таємничого Дому далеко за містом. Дорогою вони знайомляться з майбутніми героями цієї містичної історії, а далі починається справжні не казкові жахіття, ніби потрапляєш у портал, що поєднує зі світом фантазій, магії, похмурих тіней і загадкових персонажів. Недарма кажуть, що дім, куди наймається героїня, належить Дияволу, адже його мешканці гинуть за дивних обставин, і героїні доведеться розплутати цей клубок таємниць. Атмосфера в романі, як належить справжній готичній історії з ХІХ століття, яка відбувається на Півночі Англії, зростає з кожною сторінкою. Сцени чаклунства та магічних ритуалів заворожують, а сюжет, за яких героїні ніяк не вибратися з проклятого Дому, завершується несподіваним фіналом. «Я сделала то, о чем он просил, и в моей голове вихрем зароились мысли-воспоминания. Сон. Книга. Неужели не все потеряно? Возможно ли, что я снова увижу Мэри? Разжав пальцы, я увидела, что он вложил в мою ладонь маленький теплый наперсток и уже знакомую золотую булавку. – Не задерживайся, – сказал Дьявол, направляясь к двери. На пороге он остановился и оглянулся на меня через плечо. – Твое место здесь, в Холодном Чертополохе».

 

 

Виктор Хорунжий. Дженнифер. Обитель скорби. – К.: Саммит-книга, 2018

 

Чудовиськ, що являються шістнадцятирічній героїні цього трилеру, яка втратила батьків в автокатастрофі, потрапивши в психлікарню, ніхто, крім неї не бачить. Хіба що дехто з нових друзів у палаті. Здавалося, що господар цієї «обителі скорботи» – не менше зло, адже він підкорив собі хворих, зробивши з них відданих слуг, але основний кошмар, за сюжетом, попереду. Таємний листоноша недаремно приходить до лікарні про нову душу, тож погибель близько, і лише одна-єдина знайома матері може розповісти правду про цей світ, непідвладний ані розумові, ані простим смертним. Невже юній Дженіфер доведеться повторити долю своїх батьків, чия загибель виявилася не звичайним нещасним випадком? Чи магія дозволить їй здолати темні сили, яких, виявляється, повно довкола, і не бачити їх – не означає позбутися загрози. Хай там як, але читача чекає напружена інтрига, карколомні пригоди, а також чудова готична стилістика цього «темного» роману. «Одновременно дико взревел оборотень, и Дженнифер повернулась на этот рев. Отчаянным рывком она всадила меч в горло атаковавшему ее монстру прежде, чем тот успел вонзить в нее когти. Издав еще один вопль, зверь тяжело рухнул на пол. Позади стояла София, все еще сжимая в трясущихся руках тяжелый табурет. Откуда у ослабевшей пациентки хватило сил опустить его на голову свирепому чудовищу, оставалось загадкой, но этот удар явно спас Дженнифер жизнь».

 

 

Галина Пагутяк. Пан у чорному костюмі з блискучими ґудзиками. – Л.: Піраміда, 2017

 

Дія цього містичного роману відбувається у цілком реалістичних декораціях, задля достовірності прикрашених звичними топонімами – Дрогобич, Самбір, Нагуєвичі. Але навіть історія, описана Іваном Франком, будучи взята за основу цього трилеру, все одно нагадує одну з моделей майбутнього. В якому минуле, звичайно, розрослося буйним квітом бойківських легенд і лемківських переказів. Тож у цьому вигадано-правдивому світі живуть герої роману –  малолітній Орко (Орест), його сестра Орися, яка загинула від упиря, але теж «живе», бо її занадто довго ховають, згорьований батько Петро, який «не бачив нічого дивного у тому, що вмерлий Митро з’являється в Урожі й кличе малого», отець Онуфрій, схожий на гоголівського Хому Брута і містечковий фотограф-агностик Юліан. Якщо відверто, то все це нагадує «Обитель зла» з Мілою Йовович, зомбі та Апокаліпсисом наяву. Упирі починають та виграють, екранізація по-українськи не за горами, альтернативна історія рідного краю все більш скидається не на міфологію, а на цілком можливе майбуття в координатах техногенних наших революцій.

 

 

Мирослав Дочинец. Мафтей. Книга, написанная сухим пером. – Х.: Фоліо, 2017

 

Чергова готична фантасмагорія від лауреата Шевченківської премії, хоч сам автор вважає, що його роман – це «історичний філософсько-психологічно-етнографічно-романтичний детектив, в основу якого лягли неймовірні реальні події». Рідне Мукачеве було вкотре обрано за центр фантастичного сюжету тому, що це за ексклюзивною історіографію наших краєзнавців, це була батьківщина кельтів, Новий Єрусалим, осердя Європи і цілого світу. Космогонічні міфи, язичницькі практики, культи і традиції, міцно закручені довкола детективного сюжету, надають роману рис цілком сучасного бестселеру. Адже сталося так, що 1852 року в прикарпатському містечку стали зникати молоді дівчата, і ніякі детективи з жандармерією і магістратом вкупі та недремним оком начальства з Великої Мадярщини не можуть зарадити справі. Тож не цар, не Бог, і не герой чи ще який Фандорін з книжок Акуніна, а місцевий схимник і філософ зможе допомогти людям і читачам дістатися краю оповіді. Але як? Довкола ані мотузки, ні багра, як у Мюнхгаузена в болоті. Невже самим лише словом роман буде витягнуто за чуприну сюжету? «- Но ведь… ты сам меня учил не сеять слова… – Я тебя не к этому призываю. – Как же обойтись в письме без слов? – Укроти ум – пиши сердцем. – А разве сердце – пузырек с чернилами? Я умею смешивать напитки радости и погибели, но никогда не смешивал чернила… – Сухим пером напиши. Sapientisat – умному достаточно. Высказанная правда теряет, а переписанная чернилами искажается. Правду знает только верное и безошибочное сердце».

Автор:  Ігор Бондар-Терещенко

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *