Не наш метод: топ-5 зарубіжних трилерів

Всі книжки цього огляду – першокласні зарубіжні романи-трилери, які давно вже стали бестселерами, а деякі з них, будучи екранізовані – навіть сучасною класикою.

Урбаністична драма, соціальний детектив, апокаліптична трагедія і готичні пригоди – лише екзотична жанрова оболонка, що вкриває справжню суть «страшних» історій.

 

Шеннон Кьорк. Метод 15/33. – Х.: Фабула, 2018

Бачити деталі у цьому романі дуже важливо, причому вже на початку, адже його юна героїня – доволі непроста дівчина. Ще з дитинства вона вміла маніпулювати людьми, в школі врятувала цілий клас від нападу маніяка-наркомана, і ось тепер її, вагітну, викрали, вивезли за місто і тримають в незнайомому місці. День за днем вона вивчає психологію викрадача, розкладаючи по поличках всі деталі і вигадуючи чергові «методи» захисту, одержима думками про те, як помститися йому, а також врятувати життя майбутньої дитини. «Маючи додатковий час, я тренувалася. Я маю стати от сюди. Туди і стала. Потім маю впустити це. Я вдала, що впустила мотузку. Підняти ось це і відштовхнути, простісінько он туди. Я потренувалася з дошкою на підлозі. Зняти ось це з гачка, коли йтиму з кімнати». У подальшому гостросюжетний детектив перетворюється на відвертий трилер, коли навіть агенти ФБР, які розшукують викрадену дівчину, не впевнені в тому, хто жертва, а хто злочинець. В цілому, роман про те, що трапляється, коли потерпілий – такий же холоднокровний і безжальний, як і той, хто скоїв злочин, адже «на все це знадобилося менше десяти секунд, приблизно за такий самий час він спіймав мене на моїй вулиці».

 

Джерард Стембридж. Що ж вона бачила? – К.: Нора-Друк, 2018

Пригода, яка сталася з героїнею цього роману, зовсім не схожа на омріяна дівчиною поїздку до Парижу. Саме туди вона вирвалася з рідного Дубліну, щоби насолодится святковим розмаїттям французької столиці, відвідавши виставки, можні клуби і крамниці та погулявши людними вулицями. Натомість сцена насильства, яку вона випадково побачила в номері готелю – та ще й сфотографувала її на телефон – стає відправною точкою наступного жаху, який коїться у цьому романі. Переслідувачі, які мають недобрі наміри, виникають повсюди, вірити нікому не можна, вирватися з липкого страху поготів. «Позаду знову чується наполегливий шепіт, і Лана здригається, як від пострілу. — Повірте мені, мадам Гібсон, тікайте! І вона тікає. Принаймні має фору. Позаду чути кректання й удари, зчиняється сутичка, але Лана не наважується озирнутися й перевірити, чи це не Лоран часом підставив себе під удар, намагаючись затримати переслідувачів. І так нелегко не зашпортатися й не гримнутися на землю в темряві аркади, особливо в лакованих черевичках, не пристосованих для втечі від фальшивих копів. Біг ніколи не входив до Ланиних талантів…»

 

Джон Віндем. День триффідів. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018

Страх, що живе в цьому романі – насправді сліпий, і це не метафора. Справа в тому, що, за сюжетом, до всіх апокаліптичних подій додався ще спалах на Сонці, в результаті якого всі люди осліпли. Що ж до основної трагедії, то тут вже руку доклало людство в особі науковця, який чи не єдиний спроможний бачити результати своїх дослідів. При цьому пастка, в яку герой цього трилера заманив планету – випадково, не навмисне, з цікавості – загрожує стати могилою для нього самого. Справа в тому, що невинні рослини, які прибули в лабораторію з екзотичних країв, спочатку збиралися використовувати, як джерело альтернативного палива. Але в результаті наукових експериментів щось пішло не так. Триногі рослини – триффіди – стали полювати на сліпих людей, які навіть не знають, хто їхні вбивці. Страх запанував не лише на вулицях, але й серед вчених, які повинні були врятувати людство. «- Справжня проблема в тому, щоб знайти якийсь простий спосіб боротися з ними, – дізнаємося ми з їх дискусій. – Нам ще не настільки погано, бо ми можемо тримати їх подалі. Але що робитимуть наші онуки? Невже їм доведеться провести усе своє життя в людських резерваціях, які залишатимуться вільними від триффідів лише ціною нескінченної каторги?»

 

Марк Фрост. Таємнича історія Твін-Пікса. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017

Ця книжка – неоціненний подарунок фанатам культового серіалу, призупиненого 25 років тому. Як має бути, сама книжка – наче сови з «Твін Пікс» – це не те, чим вона видається на перший погляд. Інтригу збережено, таємничості побільшало, містика чатує на кожній сторінці. За сюжетом, до спецслужб потрапляють архівні документи, щоденники, фото, ілюстрації, які читач може вивчати разом з агентами, а в поліграфічному сенсі це справжня колекція, таке собі колаж-досьє, і не дивно, що сама книжка створена в унікальному жанрі «датафікшн». У такий «документальний» спосіб нам розповідають цілком «художню» історію невеликого містечка в штаті Вашингтон, де свого часу вбили Лору Палмер. Крім цього, ми дізнаємось про події, що відбулися за останні два століття – відтоді, як перші слідопити почули від індіанців про існування нині вже знакового і легендарного місця. Власне, оповідь триває саме від початку ХІХ століття, коли був заснований Твін Пікс, аж до наших днів. Що ж до зібраного в книжці корпусу архівних матеріалів, то вони допомагають підняти завісу таємниці над тим, що відбувалося в містечку та його околицях тоді, коли люди вже почали здогадуватися, що воно якось пов’язане з могутніми і не завжди добрими силами.

 

Меделин Ру. Дом теней. – Х.: Клуб Семейного Досуга, 2018

Дивовижні події відбуваються вже на початку цього роману, коли юна героїня, що втекла зі школи, ворожить на ринку і зустрічається з відьмою, яка запрошує її на роботу до таємничого Дому далеко за містом. Дорогою вони знайомляться з майбутніми героями цієї містичної історії, а далі починається справжні не казкові жахіття, ніби потрапляєш у портал, що поєднує зі світом фантазій, магії, похмурих тіней і загадкових персонажів. Недарма кажуть, що дім, куди наймається героїня, належить Дияволу, адже його мешканці гинуть за дивних обставин, і героїні доведеться розплутати цей клубок таємниць. Атмосфера в романі, як належить справжній готичній історії з ХІХ століття, яка відбувається на Півночі Англії, зростає з кожною сторінкою. Сцени чаклунства та магічних ритуалів заворожують, а сюжет, за яких героїні ніяк не вибратися з проклятого Дому, завершується несподіваним фіналом. «Ее карие глаза засветились алым светом, затем стали еще краснее, превратившись в раскаленные угли, пульсирующие в свете яркой луны. Рядом со мной тоненько заскулил Оласени. Я встретился взглядом с горящими глазами Идарамфон и увидел, что на меня смотрит сотня потерянных душ, бросая вызов, не позволяя отвести взгляд, вынуждая прирасти к этому месту и погибнуть, присоединившись к ним».

Ігор Бондар-Терещенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.