Помер Іван Драч. Улюблені вірші і цитати поета

Сьогодні, 19 червня 2018 року, на 82-му році життя помер український поет, перекладач, сценарист, драматург, державний і громадський діяч Іван Драч.

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Київської області в родині робітника радгоспу. Після закінчення середньої школи викладав російську мову та літературу в семирічці села Звеняще Тетіївського району. У 1958 році Драч вступив до Київського університету, звідки був виключений за творчі та політичні погляди, але через кілька років зміг поновитись на заочне відділення.

Багато віршів Івана Драча були критичними по відношенню до радянської влади, поет неодноразово контактував з українськими дисидентами, а також обирався депутатом Верховної Ради України.

Творчість Драча набула широкої популярності не лише в Україні, а й за її межами. Поезії Івана Драча були перекладені на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Перша збірка віршів Івана Драча Соняшник вийшла в 1962 році. Потім з’явилися й інші поетичні книги: Протуберанці серця, Бада буднів, До джерел, Корінь і корона, Київське небо, Сонячний фенікс, Американський зошит, Шабля и хустина, Теліжінці, Храм Сонця.

 

У зв’язку з гіркою втратою для українців ми згадуємо мудрі висловлювання Івана Драча про нашу країну, життя, творчість і про багато іншого.

Бог все поставить на місце, а ти йому все ж поможи.

Вірші не потрібні нікому, саме тому вони – найголовніше.

Хто сумнівом битий, той не може вести.

Хто спить на землі – не боїться упасти.

Кожен українець – це “Троїсті музики”: одне – думає, друге – каже, третє – робить.

Дивовижний народ українці! Найбільші його вороги сконали своєю смертю.

Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.

Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги!

Національна безтактність дуже часто виростає на добре угноєному ґрунті великодержавного російського шовінізму.

Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків повинні знайти спокій, навіки оселившись у пам’яті народу.

Я дуже мало досяг. Шкодую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони дають мало живильної людської радості. Якби я більше працював у літературі, вона дала б мені більше радості.

Є відчуття, що Росія ніколи не дасть нам відчути себе переможцями. Тому нам треба бути постійно при зброї і давати по зубах кожному, хто напрошується в гості без запрошення.

Саме зараз, незважаючи на кровопролиття, кується нація. Або вона відбудеться як така, або знищиться і стане добривом для сусідніх держав.

Від Майдану до Майдану – від початку незалежності до “помаранчевої революції”, потім до Революції гідності – йде розвиток духовності суспільства.

Я абсолютний оптиміст. Вірю у свій народ. Інакше навіщо жити на білому світі?

Без тебе світ – це тьмавий морок

Без тебе світ – це тьмавий морок.

Без тебе не біжить вода.

Без тебе кожен камінь – ворог,

Подушка каменем тверда.

Без тебе сонце – повне ночі,

Без тебе ночі — без кінця,

Для тебе ж ночі я доточую,

Для тебе місяця — вінця.

Без тебе небо — повне криги,

Стоять в душі самі льоди,

Без тебе світ — це ж тільки крихти

Моєї зимної біди.

Без тебе, що мені без тебе —

Нема мене на всі світи…

Тож нахились блакитним небом,

Тож святом сонця освяти!..

1963 

Балада про соняшник

В соняшника були руки і ноги,

Було тіло, шорстке і зелене.

Він бігав наввипередки з вітром,

Він вилазив на грушу,

і рвав у пазуху гнилиці,

І купався коло млина, і лежав у піску,

І стріляв горобців з рогатки.

Він стрибав на одній нозі,

Щоб вилити з вуха воду,

І раптом побачив сонце,

Красиве засмагле сонце,-

В золотих переливах кучерів,

У червоній сорочці навипуск,

Що їхало на велосипеді,

Обминаючи хмари на небі…

І застиг він на роки й століття

В золотому німому захопленні:

– Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму.

Дядьку, хіба вам шкода?!

1962

Етюд кохання

Кохати – нові землі відкривати,

Нюанси свіжі і відтінки нові.

Кохати – це щомиті дивуватись,

Це – задихатись з подиву – любові.

Це – припадати до джерел незнаних

І дикої жаги не втамувати.

Порушувати дивовижні плани,

А потім дивовижніші сплітати.

Кипіти і згоряти од розпуки

І все спізнати, все знайти в любові –

Шалене щастя і пекельні муки…

Коли не маєш риб’ячої крові.

Чорнобильська Мадонна, уривок з поеми

Я заздрю всім, у кого є слова.

Немає в мене слів. Розстріляні до слова.

Мовчання тяжко душу залива.

Ословленість – дурна і випадкова.

Я заздрю всім, у кого фарби є –

Жагучі коні з дикого мольберту.

До мене жодна фарба не встає,

Сховавши в сіре суть свою роздерту.

Я заздрю всім, до кого лине звук, –

Лічильник Гейгера пищить так потойбічне.

На кожній арфі чистить дзьоба крук

Й “Never more” кує мені стоїчно.

Я випалив до чорноти жури

Свою прокляту одчайдушну душу

І жестами, німий, возговорив…

Хай жестами. Але сказати мушу.

1987

Протуберанці серця

Ми чуєм трав зелений крик,

Дощів задумані рефрени,

Це травень, вічний єретик,

Так з-під землі бомбить зелено

На рівні вічних партитур!

Ми чорні гори перегорнем,

Ми вдарим серцем в мур зажур,

Ми розквитаємося з горем

На рівні вічних партитур!

Летить прокльон в зимовий сон, –

Ми розкутурхаєм в двобої

Людський граніт, людський гудрон

Багряним громом сили тої,

Що нас розчахує з добра, –

Так б’ють з сердець протуберанці –

Повстанці сонця… Біль вмира

У грандіознім сонцетанці,

В космічнім клекоті тортур!..

Так розкошуємо з добра

На рівні вічних партитур!

1965

 

Смерть Шевченка (симфонія), уривок

Сто років – зморшка на чолі Землі.

Всесвітні війни, революцій грози…

Дніпро до ніг стежиною проліг

І котить славу в сиві верболози.

Поет став морем. Далеч степова,

І хмарочоси, й гори — ним залиті.

Бунтують хвилі-думи і слова,

І сонце генія стоїть над ним в зениті.

Дно глибшає, і береги тікають,

Аж небо рве свою блакить високу.

І шторми піняться од краю і до краю,

Од Вінніпеґу до Владивостоку.

З глибин сердець джерела пружно б’ють —

І шумувати морю, не вмирати,

Хай ллють у нього і любов і лють,

Тривожну шану, жовч гірку розплати…

Художнику немає скутих норм.

Він – норма сам, він сам в своєму стилі…

У цей столітній і стобальний шторм

Я кидаюсь в буремні гори-хвилі.

Джерело: НВ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *