Пригоди, екшен, детектив – п’ять книг для відпустки

Ці книжки добре читати саме влітку, у відпустці, оскільки історії, розказані в них – оптимістичні, цікаві, веселі та сумні, як, власне, саме життя. Причому саме в Україні. А жити в Україні у червні, як зауважує авторка однієї з книжок, «особливо смачно, з-під землі світиться сонцем соковита трава, скоро почнуть родити перші огірочки з пупиришками, жовті та червоні черешні стоять у малому тазі на кухні і просять — ставай сироїдом, кидай сало і їж тільки черешні та полуниці».

Олена Гураль. З любов’ю, Серж Лифар! Кн. 1. Київ назавжди. – К.: Саміт-Книга, 2019

 

Це перша частина трилогії про видатного балетного танцівника, засновника Паризького університету хореографії та Університету танцю. Книга знайомить з першим коханням та київським періодом життя героя до грудня 1922 року включно. Справжня епічна сага, родинна історія, повноцінний біографічний роман, в якому – літо майбутньої зірки в циганському таборі, опіка батьків, переїзд до Києва, юність і перші захоплення аж до подальшої еміграції. Час від часу авторка робить історичні відступи, розповідаючи про Київ початку ХХ століття, Першу світову, подальші «революційні» події. «На Різдво 1917-го більшовики увійшли до Києва. Життя зупинилося: люди боялися ходити по місту і намагалися відсиджуватися по домівках». Тож не дивно, що з часом, а саме у 1923 році нашому героєві довелося тікати на запрошення Дягілєва через Польщу і Німеччину – до Парижу. Але навіть тут, де Дягілєв в той час організовував «Російські сезони», Сергій (Серж) Лифар не забував про своє коріння, про що мова вже у наступній книзі трилогії,  «Піднятися на Царський майданчик і подивитися на величний Дніпро, – мріяв він на чужині. – На його міць! Милуватися сонячною доріжкою на воді. Вдихнути повітря козацької волі й крикнути рідною українською мовою: „Батьку, ти чуєш мене?“»

 

 

Юрій Винничук. Нічний репортер. – Х.: Фоліо, 2019

 

Події повісті  «Нічний репортер» відбуваються у Львові в 1938 році. Журналіст Марко Крилович, якого прозвали «нічним репортером» за його нічні репортажі з життя міського дна, береться розслідувати вбивство кандидата в президенти міста. При цьому він потрапляє в різноманітні як любовні, так і кримінальні пригоди, інколи ризикуючи життям. «Недарма ж мене прозвали «нічним репортером», – звіряється головний герой, – бо власне я найбільше й тинявся по різних зачучверілих кнайпах і мордовнях1, по підпільних казинах, спелюнках і борделях, діставав по писку, а то й майхром по животу, падав обриганий у рівчак, бо, окрім як нахлятися з тими, хто хляв, іншого способу добути щось цікаве чи сенсаційне не було». Йому неофіційно допомагає комісар поліції Роман Обух, якого начальство відсторонило від розслідування вбивства. А тим часом у справу втручаються німецькі й радянські шпигуни, розслідуванням зацікавлюється також польська контррозвідка, окремий інтерес виявляють і кримінальні кола. Тож перед нами постає мальовничий і яскраво описаний злочинний світ тогочасного Львова, який живе у передчутті війни.

 

 

Катя Кулик. Пригоди француза в Україні. – Х.: Фоліо, 2019

 

Ця історія – про погляд на Україну очима іноземця, а також відповідь на те, чим наша країна може здивувати, зацікавити, налякати і привабити одночасно. За сюжетом, француз закохується в таємничу рудуволосу українку в паризькому метро і вирушає на її пошуки. Процес пошуків перетворюється на приємну пригоду —  Одеса, водоспад Шипіт, печера Атлантида, тамбури потягів, справжнє українське село, кліщі, тантричний секс і нефритові яйця, вареники і куліш, Карпатські зорі з чорницями, мрії про далекий острів Сен Мартен, болівійські пристрасті і бачата з кубинцями. Україна у вирії танцю і подорожей, що пахне морем, кольору зоряного неба, неймовірна, захоплююча, на­ївна та різнобарвна. Закохатися в Україну і закохатися в Україні. Тим паче влітку. «Жити в Україні у червні — переконує авторка, – особливо смачно, з-під землі світиться сонцем соковита трава, скоро почнуть родити перші огірочки з пупиришками, жовті та червоні черешні стоять у малому тазі на кухні і просять — ставай сироїдом, кидай сало і їж тільки черешні та полуниці».

 

 

Галина Петросаняк. Екзофонія. – Брустурів: Дискурсус, 2019

 

«Витончена, делікатна, має бездоганний літературний смак», – пише про цю авторку Тарас Прохасько. «Це рідкісна птаха, це Rara Avis, це Галя Петросаняк!», – підтверджує Юрко Андрухович. Цього разу про неї свідчать Карпати й Париж, Галич і Пакистан, Станиславів і Відень, Коломия й Прага, Краків і Ходорів – загалом такою є географія поезії Галини Петросаняк. Так само різноманітна й тематика: осілість і рух, мир і війна, слово й мовчання. Авторка вражає спостережливістю та увагою до деталей, ерудицією й культурою. Книжка поліфонічна: голос ліричного «я» – то тихий, то надривний – перегукується з безліччю інших, радісних і трагічних: з голосом коханого чоловіка, грецьких героїв, галицьких гебреїв, українських мандрівниць і мандрівників. Проте найгучніший тут – голос Бога. До книжки увійшли найновіші вірші поетеси та вже добре відомі.

 

 

Максим Гах. Прогулюючись пустелею. – К.: Видавництво Жупанського, 2019

 

Видавництво, що спеціалізується на «темній» літературі, продовжує гуртувати прихильників містики і горору. Цього разу це сучасний зразок того, на що буває здатен автор в описі інфернального страху. Цим, до речі, свого часу вирізнялися серед своїх іменитих сучасників класики літератури жахів – не відвертим описом страхітливих сцен, а лише відчуттям трансцендентного, крижаного потойбіччя, яке сформувало і декаданс, і готику, і класичний горор. Щоправда, не без суто українського ліризму. «Сонце тріснуло та потекло густим жовтком пообіднього марева», «сонце поклало на стіну біля її плеча широкий білий мазок», «в небі повис ранній, недоречний, як пляма відбілювача на новенькій сукні, місяць». Утім, згідно із законами жанру, «національне», тобто місцеве, недовго живе у цій прозі разом із «всесвітнім», потойбічним і фантастичним. «Але Мар’яна їй договорити не дала. Вона вистрелила вдруге; щоправда, замість таксистки влучила в Любу. Та скрикнула. Промінь бластера пропалив їй у грудях дірку завбільшки з апельсин. Вона схопилася за полицю з посудом, тарілки полетіли на підлогу. Валентина прикрила руками голову і полізла під стіл. Мар’яна ще раз натисла на спусковий гачок».

 

Ігор Бондар-Терещенко

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.