Василь Стус: поет, який вразив своєю незламністю

Василь Стус – видатний український письменник, який загинув у боротьбі за права людини у СРСР.

Не коритися системі, не приймати нав’язаних правил, не пристосовуватись, не зраджувати собі – де б ти не мешкав ці правила гарантовано ускладнять твоє життя. А якщо твоя прописка Радянський союз – це прямий квиток до таборів.

4 вересня 1964 року – переломна дата або точка неповернення в житті Стуса. З неї розпочнеться відлік випробовувань тривалістю рівно 20 років, бо помре поет теж 4 вересня.

Тоді на прем’єрі фільму “Тіні забутих предків” він разом Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом виступив проти арештів української інтелігенції, порівнявши це зі сталінськими чистками 1937-го року. Дехто намагався його перекричати, мовляв “Не слухайте його, він наслухався Голосу Америки”.

Про аспірантуру, викладання літератури в Горлівській школі можна було забути. У пояснювальній записці залишаться тільки слова: “Я не мiг стерпiти. Я не мiг мовчати!”.

Ворог режиму відтепер міг сподіватись лише на посади різноробочого на шахті, будівництві чи котельні.

У 1972 році перше ув’язнення на 5 років і 3 роки заслання – усе це в таборі суворого режиму в Мордовії. Там Стус теж вступає до лав репресованої Гельсінської групи, більшість учасників якої вже в сусідніх таборах.

Аби група не припинила існування – пише до її вісників вірші, бо знову ж таки просто не може інакше. А згодом зрікається свого громадянства.

Бути радянським громадянином – це значить бути рабом. Я ж до такої ролі не надаюся, – казав Стус.

На волю повертається у 1979-му. З такою біографією – приймають тільки на ливарний цех і взуттєву фабрику. Наступну справу вже готували. Від адвоката відмовиться – ним був тоді 26-річний Віктор Медвечук.

З першої зустрічі поет відчув, що перед ним людина комсомольського агресивного типу, яка не цікавиться його справою. У травні 1980 суддя сухо зачитає: 10 років примусових робіт і 5 років заслання.

Відтепер дозволений 1 лист на місяць приходитиме на адресу табору суворого режиму в Пермській області.

Стус переніс операцію на шлунку, почалися проблеми з нирками та ногами. Вірші конфісковували, поета позбавляли зустрічі з родиною. Тоді просто писав листи, особливо намагався встигнути знайти правильні слова для сина, немов відчуваючи, що більше з ним не побачився.

 Цитати:1. “Долі не обирають… Її приймають – яка вона вже не є. А коли не приймають, тоді вона силоміць обирає нас”

2. “Кожен кат любить червоне вино, нагріте до 36 градусів”

3. “Митець потрібен своєму народові та й усьому світові тільки тоді, коли його творчість зливається з криком його нації”

4. “Народ ще тільки осмислює конституційні простори своєї свободи, а уряд уже стріляє”

5. “Творчість – то тільки гримаса індивідуального болю”

6. “Сидиш на сухарях – то і душа прозора,
І відлітає страх, і твердне непокора”

7. “Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – тож і терпи, терпи”

Василь Стус про катів, уряд, який стріляє, та терпець: 11 думок - фото 2

8. “Як добре те, що смерти не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
що перед вами, судді, не клонюся
в передчутті недовідомих верст…”

9. “За обрієм обрій, за далями далі, –
допоки напруглий не вигасне день, —
погребли тополі в глибокій печалі
своїх калинових, вишневих пісень,
бо вже ослонився безокрай чужинний,
і гнеться в жалобі кривавий розмай.
Прощай, Україно, моя Україно, чужа
Україно, навіки прощай!”

10. “Від горілки шлях до витверезника, від гашиша — до в’язниці, за читання книжок платимо життям. Народився — щоб читати”

11. “Напередодні свята,
коли люди метнулися по крамницях,
виносячи звідти шпроти, смажену рибу,
шинку і горілку з перцем,
якийсь дивак, обутий в модні черевики
(такі тиждень тому були викинули
в універмазі “Україна” — двадцять два
п’ятдесят з навантаженням — дитячі штанці
вісімнадцятого розміру), облився чортівнею
і підпалив себе.
О, він горів, як порося, смажене примусом,—
налетів на людей, що культурно собі стояли
в черзі за цитринами.
Порозбігалися усі як один:
від нього так несло смаленим —
носа було навернути ніяк.
На щастя узялося кілька міліціонерів,
одразу вкинули його в машину
і помчали в бік Лук’янівки.
А черги ми таки достоялись. Аякже:
що то за святковий стіл без цитрин?”

Джерело: 24 Канал

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *