Антитіла презентували кліп про героїчну втечу з СРСР

На створення цієї композиції музикантів надихнув подвиг відомого радянського вченого-океанолога.

За словами учасників гурту, «громадянин Всесвіту Слава Курилов просто не зміг змиритися з тими рамками, в які його заганяла тоталітарна держава».

Тарас Тополя, фронтмен гурту Антитіла: «Я бачу, як люди прокидаються і починають усвідомлювати все навкруги ясніше. Хто командує парадом? Хто організовує все так, як йому треба? Хто маніпулює і кожного разу підкидає у наше нове хистке коло розжарені камені? Ті розчарування і драми, через які ми пройшли і ще продовжуємо йти, я впевнений в усього цього буде хороший фінал, якщо ми здолаємо ненависть і нетерпимість».

13 грудня 1974 року було здійснено найбільш зухвалу і знамениту втечу з СРСР. Вчений-океанолог Станіслав Курилов стрибнув за борт з пасажирського пароплава в Тихому океані і, подолавши вплав відстань понад сто кілометрів, дістався до філіппінського острова.

За професією – океанограф, по натурі – романтик, за покликанням – громадянин Всесвіту, Слава Курилов був в Радянському Союзі оголошений невиїзним, але змиритися з цим не побажав.

Пароплав “Радянський Союз” здійснював круїз по Тихому океану з Владивостока до екватора. У зв’язку з тим, що для радянських туристів 20-ти добовий вояж проходив без жодного (!) заходу в іноземні порти, оформлення віз мандрівникам не було потрібно. Для невиїзної Курилова участь в цьому круїзі було єдиним способом вирватися за межі СРСР і спробувати здійснити свій план втечі з цієї країни. У те, що з Радянського Союзу можна втекти, не вірив ніхто, ніхто крім Курилова.

Круїзний корабель, на який Станіслав Курилов придбав тур, відплив з Владивостока 8 грудня 1974 року. Він найменше був пристосований для втечі. Внизу борти закруглялися. Це були цистерни системи пасивного заспокоєння качки. Крім того, в цю систему входили підводні металеві крила шириною близько півтора метрів. Так що покинути корабель, стрибнувши з борта в сторону, було неможливо. Стрибати слід тільки в одному місці, позаду, в бурун за лопатями гребного гвинта. Що Слава Курилов і зробив вночі 13 грудня, коли корабель пропливав приблизно в 100 кілометрах на захід від філіппінського острова Сіаргао.

100 кілометрів він проплив трохи менше ніж за три дні. Завдяки чому вижив? Завдяки своєму здоров’ю? Або вмінню триматися на воді не гірше міфічного Іхтіандра? Або сила волі не дозволила йому злякатися і збитися з шляху, заблукати серед хвиль? Або допомогло правильно вибране спорядження? Здається, що все разом узяте. А ще Славі Курилову  пощастило. Стародавні греки сказали б, що полюбив його великий Посейдон. І шторм пройшов стороною. І сонце два дні майже не показувалося з-за хмар, так що обгорів Слава зовсім небагато. Пливучи, він тільки ледь зачепив скупчення медуз, дотик до яких викликало параліч. І акули, яких в цих краях маса, обминули Славу. 15 грудня 1974 року під ногами Слави Курилова виявилася тверда земля. Філіппіни в дружніх відносинах з Радянським Союзом не перебували і втікача назад не видали.

Тарас Тополя каже, що в історії Курилова він побачив себе і свій народ, який «титанічними зусиллями виривається з тоталітарного минулого і позбавляється від усіх його фантомів».

«Усі говорили, що ми самогубці. Що це неможливо, просто так узяти і почати бути вільними, але ми робили своє. Звичайно, усередині нас є багато протиріч і претензій, розчарувань і нових надій, але ми вже відчули, що таке вільний океан. І цей шлях – незворотній. Тому що там, де ми є, – у сценарії хепі-енд», – додає Тополя.

Кліп став не просто відеорядом, а повноцінною короткометражкою.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *