Символи новорічно-різдвяних свят: ялинка чи дідух?

Старожили добре пам’ятають, що нашим звичаєм було завжди ставити на Свят-вечір “Дідуха”.

“Ялинку” ставили тільки в містах України, в яких переважали чужинці, що принесли звичай, чужий українському народові, ставити “ялинку”, прикрашену світляними оздобами і ласощами.

В Україні ялинка з’явилась у XVII сторіччі за наказом російського імператора Петра І: “Знатними і проїжджими вулицями, біля воріт і будинків, учинити деякі прикраси з древ і гілок соснових і ялинкових, чинити стрілянину з невеликих гармат і рушниць, пускати ракети і запалювати вогні. А людям убогим кожному хоча б по древу чи гілці на воротях поставити”.

Після смерті Петра I новорічні ялинки ставити перестали. Лише власники трактирів прикрашали ними свої будинки, причому ці ялинки стояли на трактирах цілий рік (звідси пішла їх назва – “ёлки-палки”).

Новорічні свята і традиція ставити ялинки відродилися при Катерині II. А прикрашати їх почали лише в середині ХIХ століття. Вважається, що першу різдвяну ялинку у Петербурзі німці, які там проживали. Цей звичай городянам так сподобався, що вони почали встановлювати ялинки в своїх будинках. Зі столиці імперії ця традиція почала поширюватися по всій країні. У давнину ялинку прикрашали різними ласощами: горіхами в яскравій обгортці, цукерками і навіть овочами. На гілках горіли воскові свічки, які потім поступилися місцем електричній гірлянді. А блискучі кулі з’явилися порівняно недавно – приблизно сто років тому. Верхівку ялинки вінчала Вефлеємська зірка, на зміну якій прийшла радянська, червона п’ятикутна.

Якщо до наших Предків перед прийняттям християнства і “говорило” якесь дерево мовою “святого”, то тим деревом був дуб, а не ялинка. Це дерево нашої землі, на якій формувався наш нарід від своїх початків, на землі лісостепу. Під тим деревом наші Предки молилися Богові, скликали віча, вирішували релігійні і державні справи.

Таким деревом “святим” могла би бути ще наша верба. “Не я б’ю – верба б’є!” – кажемо у вербну неділю перед Великоднем. Та й на Зелені святки вербою, а не сосною “маїли” доми наші люди. А Данило Паломник в Святій землі оглядав пальми і рівняв їхню красу тільки з нашими вербами. Ніколи ялинка в нашому народі не мала значення “святого” дерева.

Про усування старих традицій писав Ленін: “…звільняють не відразу, не чудом, не з веління лозунга, резолюції, декрету, а лише в довгій і важкій масовій боротьбі з масовими дрібнобуржуазними (читай: національними – Б. С.) впливами”

 “З середини 30-их років головним елементом Новорічного свята стає “ёлка”, навколо якої зосереджуються всі розваги: карнавали, бали, концерти, ігри, вистави… З ініціятиви секретаря ЦК КП (б) У П. П. Постишева вічнозелена лісова красуня стає центральним компонентом усіх новорічних дійств…”

На сьогодні великою проблемою стало масове неконтрольовуване вирубування дерев напередодні свят. Попри намагання держави контролювати ситуацію правоохоронними органами, в Україні є багато браконьєрів, котрі вирубують молоді ялини, відпилюють верхівки живих ялин (після чого дерева не можуть дати повноцінне потомство) та валять великі дерева, щоб відпиляти верхівку. Окрім цього, складно контролювати і лісників, які здійснюють вирубку ялин офіційно, — вони мають спокусу вирубувати більше дерев, ніж заплановано. Це призводить до надмірного зниження популяції та негативного впливу на генетику хвойних лісів і лісонасаджень, оскільки для продажу обирають найкрасивіші дерева.

Отож, на питання – “Дідух” чи “ялинка”? – ми відповідаємо: “Дідух”! В кожній українській хаті повинен бути у збаночку жмуток пшеничних, або ячмінніх чи житніх колосків – символ “Дідуха”.

Хай на Святу Вечерю Різдва Бога-Сонця прийдуть до нас душі святих мучеників Роду нашого, найближчих і найдальших. Хай прийдуть ті предки Руси-України, що зберегли нас від кочовицьких орд, що врятували нас від татарської навали.

Хай прийдуть до нас святі душі прадідів наших, що їх на паль саджали польські колоністи, хай прийдуть святі душі батьків наших, кості яких спочивають по тундрах сибірських, у братських могилах московської тюрми народів. Хай прийдуть у Свят-Вечір у нашу хату, хай увійдуть у колоски нашого “Рай-Дідуха” і хай будуть із нами. І ми відчуємо їх приявність, приявність не лише батьків, сестер і братів наших, але цілого Роду нашого, як велить звичай від тисячів років нашого буття.

У наших традиціях є велика сила! Бережім їх. Бо коли ми збережемо їх, ворог не приступить до нас, і пітьма не одоліє нас!

Джерело: uamodna

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *