Богдан Ступка: спогади в цитатах

27 серпня 1941 р. народився великий актор, незрівнянно цікава людина – Богдан Ступка.

Він вважав себе звичайною людиною, іноді навіть боягузом. Світ бачив його героєм і національним надбанням!В пам’ять про легендарного і улюбленого актора театру і кіно ми підготували добірку його мудрих цитат: про себе, життя, політику і, звичайно ж, творчість.

Про себе

Взагалі я конфліктна людина. Був. У молодості.

Мрією мого життя було, щоб українська культура стала відомою в усьому світі. Мрії повинні збуватися, і я щасливий, що маю можливість сприяти цьому.

Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися – це не ти, це завжди хтось інший.

Нехай говорять, що хочуть, а я живу, як живу, і завжди хочу спати.

Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома. Не вийшло.

Я людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілки не вживаю. Нудно навіть.

Втомився, звичайно, мотатися по аеропортах, вокзалах, поїздах, літаках. Вік серйозний підступає, тиск підскакує, все-таки не хлопчик, мені вже 68 років.

Про життя

Радію сонцю, дощу, так, так… А ось життю? Життя, воно до заходу рухається… Нецікаво. Що за радість – наближатися до смерті і піти в інший світ?! Все вдалося: народження, дитинство, юність, зрілість, а от старість не вдалася. Хвороби, зморшки з’являються, сили вже не ті. Яка радість? Раніше зістрибував з дивана, тепер ледве піднімаюся.

Все наше життя – суцільна імпровізація, а значить, все наше життя – це джаз.

Я впевнений, щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, щоб вона мертвою додому приходила.

Роби справу чесно, з душею – і твоє до тебе прийде. Це не означає, що завтра з’являться золоті гори. Треба бути терплячим, але істину золотих слів для нинішнього покоління закривають золоті гори.

Нас усіх навчили бути з подвійним дном. Пам’ятаєте фразу: “Ми говоримо “партія” – маємо на увазі “Ленін”, ми говоримо “Ленін” – маємо на увазі “партія”? І так все життя – одне говоримо, інше на увазі.

Про жінок

Раніше я був у жінок не особливо популярним. А зараз на старості років раптом почав подобатися – і молодим, і середнім, і бабусям. Сьогодні в Києві рано вранці йду по театру, а назустріч мені йде наша працівниця і каже:” Ой, яке ж диво, що перший чоловік, якого я сьогодні зустріла – це ви”. А я що? Я далі пішов.

Про політику

У нас дуже важко бути міністром. Тому що заведено у нас так: якщо ти артист – ти хороший, а якщо став міністром – ти вже поганий. Причому відразу, на наступний день.

Про свою роботу

Якщо ми створили цю державу і продовжуємо створювати, значить, на таку річ, як кіно, треба виділяти багато грошей.

Український глядач – найкращий глядач у світі, і його подяка та оплески є найкращою винагородою для акторів і меценатів. Ми – громадяни однієї країни, і обов’язок кожного зберегти її культурне багатство. Вважаю, що люди, які допомагають у цьому – патріоти України.

Я розраховую на публіку, тому що для себе можна сісти в туалеті – і грай собі, скільки хочеш.

Мені завжди говорили: “Не хвалися, що ти це зробив. Ти – просто провідник ідей, які дали тобі батьки і Господь Бог. Якщо у тебе є здібності, ти не повинен це закопати. І ніколи не будь гордим”.

Поки запрошують, треба зніматися. Я відмовляюся, тільки якщо у фільмі зовсім немає ніякої ролі, внутрішнього конфлікту. Але намагаюся робити це якомога рідше, тому що завтра вже не запросять: або скажуть: “Надокучив, набрид”, або просто забудуть. Треба про себе нагадувати. В “Забійній силі”, наприклад, знімаюся в Південній Африці.

Ви думаєте, грати – це радість? Це мука.

Театр зображує, так би мовити, життя. Але там не по-справжньому вмирають, гинуть і так далі. Там грають в це все. Грають у життя. Театр – продовження життя. Ти підносишся трохи над реальністю, але це та ж реальність, тільки в художній формі. Театр – не втеча з життя, просто людина знайшла іншу його форму. Все пов’язане, воно ж не буває окремо: життя – це життя, театр – це театр.

Сам я нічого не ставлю, не хочу поповнювати когорту бездарних режисерів.

Ну а заробляти гроші потрібно? У мене сім’я велика, нас вісім чоловік. І я як мисливець, здобувач повинен бути в роботі. Крім того, завжди сподіваєшся, що зможеш щось зробити, витягнути слабкий сценарій. Але не все від тебе залежить. Намагаєшся-стараєшся, а виходить не так, як задумував.

Джерело: TOCHKA.NET

One thought on “Богдан Ступка: спогади в цитатах”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *