Соломія Крушельницька: від тріумфу до забуття

Ім’я української оперної співачки Соломії Крушельницької  викликає чималий інтерес в сучасників, адже її успіх та слава були  просто  неймовірними. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Маттіа  Баттістіні, Федір Шаляпін.

   На якій би сцені вона не виступала – у Львові,  Варшаві, Петербурзі,  Парижі, Пармі чи Нью -Йорку, її спів міг підкорити та зачарувати будь – яку публіку.
   «Gazeta Lwowska» від  23 серпня 1895 року писала так про виступ співачки: «Враження від гарного, дзвінкого і приємного голосу підсилюється на сцені витонченою манерою співу, досконалою артистичною грою, шляхетною поставою, сценічною зовнішністю і якоюсь особливою принадністю. Але вище цих якостей стоїть те, що співачка надзвичайно правдиво входить у настрій виконуваної ролі. Ця артистка завжди живе на сцені справжнім почуттям, і немає хвилини, коли б вона була байдужою».
 «Kurier  Warszawski» від 5 листопада 1898 року: «Вона приголомшує почуття слухачів, не вдаючись до заяложених ефектів театрального та співацького мистецтва. В кожному її слові відчувається не лише професійна співачка, а й досконала артистка, що завдяки природженому талантові й досвіду, набутому наполегливим навчанням, вміє з одноковою легкістю бути одного вечора   Галькою – дівчиною з простолюду, а назавтра – графинею, великосвітською дамою, що стримує себе у хвилину відчаю.»
Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року в звичайному українському селі Білявинці на Тернопільщині,  у багатодітній родині сільського священика.  «Питаєте,  звідки я родом?  Мої батьки з Бучацького, а я родилася на Поділлі коло Тернополя, де й досі мої родичі зістають на парафії. Мої село нічого собі, хоть не таке гарне, як околиці гірські, та все досить веселе…» – так в одному з листів писала Соломія Крушельницька до Михайла Павлика.
     Уже в дитинстві Соломія виявила виняткову музичну обдарованість. Під керівництвом батька вона вивчила нотну грамоту, разом зі своїми братами і сестрами співала у домашньому хорі.  Консерваторію Галицького музичного товариства Соломія закінчила з срібною медаллю, а в  характеристиці  екзаменаційної комісії зазначено: «має всі дані для того, щоб стати прикрасою навіть першорозрядної сцени. Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її мецо-сопрано, музична освіта, високе почуття прекрасного, природна зовнішність, сценічна стать — словом все, чим нагородила її природа, обіцяють їй в артистичній кар’єрі найкращу майбутність».
      Втім за життя  Соломія Крушельницька неодноразово нарікала на «бідність» своєї освіти: «Сумно то дуже узнати в собі та признатися в тому, що таке плохеньке образованє під кожним поглядом мені дісталося, та дарма! Може, краще бути  переконаною в такому факті, ніж мислити про себе навпаки!  Врешті нема кому й дорікати за це, і сама перед собою мушу упокоритися. Мої батьки бідні, тай у нас рідні, аби здорові були, восьмеро, то ж  і не диво, що всякі пориви марніють без часу  за таких обставин.»
Для того, щоб продовжити навчання, молода співачка після закінчення консерваторії вирішила їхати до  Італії, де її вчителями стали знамениті Фауста Креспі (спів; підготувала не одну знамениту співачку, вважала Соломію найздібнішою з своїх учениць) і професор Конті (драматична гра та міміка).
 Соломія КрушельницькаУ другій половині 1890-х років розпочались тріумфальні виступи Соломії Крушельницької на сценах світових театрів: Польщі, Італії, Росії. У грудні 1895 року відбувся дебют Соломії Крушельницької на італійській сцені у місті Кремона (театр А. Понк’єллі) в опері Дж. Пуччіні “Манон Лєско”. Критики високо оцінили її вокальні дані, відзначаючи “…бездоганно поставлений блискучий голос, напрочуд вірну емісію звуку, граничну відточеність співу”. Після цього співачка здійснила турне за маршрутом Парма– Удіне – Зара – Трієст.
Загалом про оперну співачку Соломію Крушельницьку створена величезна кількість рецензій, статей, нарисів та інтерв’ю. Здебільшого вони стосуються її виступів на сценах країн світу. Однак чи не найкраще характер та особистість Соломії Крушельницької розкривається у її листуванні.
   Як свідчать біографи співачки, їй писали листи багато відомих українських  діячів: Микола Лисенко, Іван Франко, Михайло Павлик,  Володимир Гнатюк, Остап Нижанківський та ін.
Чи не найбільший вплив на формування особистості молодої співачки мав відомий український громадський діяч, письменник та публіцист Михайло Павлик, який не лише мав часте листування з Соломією, а й постійно надсилав їй книги та наукову літературу.
З листування стає цілком зрозумілим, що Соломія Крушельницька була надзвичайно вимогливою до себе, активно працювала над особистісним розвитком  – багато працювала на сцені, маючи щоденні репетиції,  вивчала іноземні мови (вільно володіла шести мовами світу), читала художню та політичну літературу: «друга на моєму б  місці, не знаючи язиків світових, не рушила б за поріг, а я нічого, приїхала осьде, й  ані трошки не журюся, що заледве два слова по – італійському знала, та от за тих пару місяців вже і говорю, і читаю книжки».
Окрім всього, Соломія Крушельницька  перебуваючи за кордоном, пильно стежила за розвитком політичних подій в Україні,  матеріально підтримувала українську  радикальну партію, яку створили І.Франко та М.Павлик. У листі, відправленому 24.XI.1897 року з Мілану до М.Павлика вона пише: «було мені се дуже приязно, що ви мене зачислили до тих радикалів, що будуть допомагати партії матеріально. Представте собі, як я втішилася була, що хоча б чим – небудь можу прислужитися моїй партії. Учора вислала до Франка 225 злотих і буду щораз потроху висилати.»
Цікавилась співачка питанням становлення жіночих організацій на Галичині. Як відомо, наприкінці 1884 року   в Станіславі (Івано – Франківськ) було створено першу жіночу  організацію «Товариство українських жінок». Очолювала дану організацію  відома громадська діячка Наталя Кобринська, яка ініціювала видання  жіночих альманахів «Перший вінок» та «Наша доля».  У цих виданнях друкувалися виключно твори жінок, що займалися літературною, науковою чи громадською діяльністю. Саме завдяки просвітницькій діяльності жінок на Галичині, в Україні чи не вперше заговорили про пригноблене становище  жінок в тогочасному суспільстві.
Михайло ПавликМихайло Павлик  неодноразово цікавився думкою відомої співачки щодо жіночого питання.  На що Соломія Крушельницька відповідала:
 «Ви мене питаєте, як я відношуся до теперішнього руху між русинками. Та ж я жінка! Чи ж могла би байдуже поминати ті прояви начатого руху, праці і життя між жінками?
О пані Кобринській я не зважуся ані слова сказати, раз, що її не знаю, а по-друге, так її шаную за те, що перша розбудила у нас життя і потягнула другі жінки до праці, що мені здається, всякі гріхи в її працях потрафила би простити. Книжку «Наша доля» дістала, але ще не мала часу прочитати, як прочитаю, то Вам напишу моє враження; до критики я не беруся поки що!
Щодо решти наших жінок, то гадаю, що поки вони не дійдуть до самопізнання і не зрозуміють свого становища, не буде нам добра; як самі будемо шануватися, то й нас будуть шанувати! Це так хутко не може наступити, бо такі противники добра і правди, як забобони, встид фальшивий до праці, наслідування шляхтянок передається  в спадщині по мамах. Може бути, що я це зле розумію, та, мабуть, мусить бути і на тім щось трохи правди.»
Михайло Павлик в одному з листів цікавився тим, як Соломія збирається поєднувати професійну кар’єру із заміжжям. На що вона відповідає так:
«Ви мене запитуєте, що я буду робити, як я поєднаю замужжя з публічною службою. Та ще з такою, як моя? Мені ані в голові замужжя, бо це зовсім не на часі для моїх мрій. Я тепер цілковито принадлежу моїм студіям і артизмові, тому й то про замужжя не можу інакше думати, хіба тільки в перспективі… Нещасливий був би мій чоловік, якби я і по замужжю не покинула театру. Я би його не змогла любити так, як люблю музику, а це було би болісно для нього, а ще більше для мене…”
      У 1897 році Соломія Крушельницька вперше приїхала до Південної Америки  – континенту, який приніс їй найбільшу славу – 29 травня 1897 року оперою «Аїда» розпочалися її гастролі у Сантьяго. Блискуче виконання Крушельницькою партії Аїди залишилося частково зафіксованим у вигляді грамзапису романса «Повертається переможець», зробленого в 1907 році міланською фірмою «Фонотипія». З цього запису можна судити про красу її голосу, благородну і виразну манеру співу, прекрасну вокальну школу — про все те, що дозволяло їй створювати найрізноманітніші і найскладніші образи.
  Соломія Крушельницька   Повернувшись з Чілі у 1898 році, Крушельницька гастролює в Італії (Кремона і Парма), Варшаві, Санкт- Петербурзі, Відні, Парижі, Неаполі. В цей самий період фірма «Грамофон» у Варшаві зробила перші записи голосу співачки на пластинки. Серед цих записів нині найбільш відомою є арія з опери «Тоска».
Репертуар Крушельницької завжди включав твори як ліричного, так і драматичного характеру. Неможливо точно класифікувати її голос, який був широкого діапазону. Характер артистичної діяльності Соломії Крушельницької та навіть її темперамент не вкладалися в рамки традиційного етикету старої мелодрами, тому можна сказати, що її творчість була антитрадиційною, новаторською. Артистка завжди цікавилася проблемами оперного репертуару і охоче виступала в нових операх.
Характерною рисою всіх концертів Крушельницької було те, що до програми співачка завжди включала українські народні пісні, які вона виконувала перед закінченням концерту. Крушельницька пишалася, що український народ має таке велике пісенне багатство, з яким світ у той час був ще мало обізнаний. Коли вона співала українські пісні, то цей спів ішов із самої глибини її душі.
Виступаючи якось при дворі російського царя, Крушельницька проспівала кілька українських пісень. Це була досить ризикована сміливість, оскільки тоді в Росії було суворо заборонено розмовляти українською мовою публічно. Цим співачка завоювала вічну вдячність і повагу своїх земляків.
  Крушельницька була однієї з найперших співачок, які записувалися на воскових валиках. Але ці записи не передають повною мірою вокальної майстерності співачки, що пояснюється недосконалістю старої звукозаписувальної техніки. Серед цікавих записів співачки є запис чотирьох українських народних пісень, зроблений у 1927 році: “Вівці мої, вівці”, Через сад-виноград», «Ой де ти їдеш?», «Ой летіли білі гуси», зроблені фірмою  Колумбія» у США. Оскільки Крушельницька почала записуватися в пізній період своєї артистичної діяльності, то її записи безумовно не дають повного уявлення про голос співачки в час розквіту її таланту.
 У 1906 році Крушельницька знову їде до Південної Америки, на цей раз до Буенос-Айреса. Про її перший виступ перед аргентінською публікою в опері Каталані «Ля Валлі» газета «Ля Пренса» писала: «Це артистка надзвичайного таланту і великої душі. Глибока і тонка виконавиця, вона ретельно проаналізувала роль Валлі і грає її з вражаючою переконливістю. Жодна найдрібніша риса характеру героїні, жодна найменша деталь драматичної дії, що розгортається на сцені, не пройшла поза увагою співачки. Артистка напрочуд гармонійно поєднує сценічну гру з вокалом, не надаючи переваги одному над іншим».
Як і можна було сподіватися, її дебют в театрі «Опера» пройшов з величезним успіхом. Але справжній тріумф випав на долю співачки через кілька днів — 16 червня 1906 року, коли вона виконала партію Брунгільди в опері «Валькірія» Ріхарда Вагнера. Після цього пам’ятного виступу Крушельницька стала однією з найулюбленіших артисток Буенос-Айреса і була нею протягом всіх семи театральних сезонів, які вона співала тут.
В Буенос-Айресі у Крушельницької було багато друзів. Людей до неї привертали її душевна щедрість, висока культура, вроджене благородство і надзвичайна скромність. Її щира аргентинська подруга Жозефіна Кано де П’яцціні згадує, що «Крушельницька була настільки простою в своєму особистому житті, наскільки великою в мистецтві».
19 липня 1910 року Соломія Крушельницька одружується з італійським адвокатом Чезаре Річчоні, який був людиною великої ерудиції, палким любителем музики. Ця урочиста подія відбулася в Буенос-Айресі — місті, в якому славетна співачка відчувала себе такою щасливою і де мала стільки щирих друзів. Церемонія, що проходила в інтимній атмосфері, відзначалася скромністю та простотою.
Соломія Крушельницька з чоловіком Чезаре Річчоні
      Подружжя поселилося у невеличкому італійському містечку Віареджо, мером якого двічі обирався Річчоні. Їхня вілла, розташована на березі моря, називалася “Саломе”. Затишний будинок перетворився у справжній мистецький салон. Тут панувала поетична атмосфера, навіяна творчою особистістю господині. Гостями цього дому були Елеонора Дузе, Джакомо Пуччіні, Лоренцо Віані, Руджеро Леонкавалло, Ґвідо Маротті, Енріко Пеа та інші.
Після Першої світової війни С. Крушельницька покинула оперну сцену і вирішила присвятити себе камерно-концертній діяльності. У 20-х роках вона працювала над своєю сольною програмою, яка складалася з музичних творів різних епох і народів. Кожен твір співачка виконувала мовою оригіналу. У концертному репертуарі Крушельницької значне місце посідали твори українських композиторів, зокрема Миколи Лисенка, Остапа Нижанківського, Михайла Гайворонського, Станіслава Людкевича, та українські народні пісні. Не забуває Соломія Крушельницька і про рідний край. У 1928 році вона здійснює велику концертну подорож містами Галичини, виступаючи у Львові, Коломиї, Станіславові, Тернополі.
У 1938 році помирає чоловік Соломії Крушельницької – Чезаре Річчоні. Це була велика втрата для співачки, яка не раз стверджувала, що Чезаре був єдиним коханим чоловіком у її житті.  Дітей у подружжя не було, тому аби якось пережити втрату чоловіка,  Соломія їде  в Галичину – провідати рідних. Разом з родиною її сестри Осипи Бандрівської вона відпочивала у карпатському селі Дубина. Там її застала війна. Після повернення до Львова на співачку чекали прикрі звістки – радянська влада націоналізувала її будинок, залишивши родині Крушельницьких лише одне помешкання. Соломії також заборонили виїзд за межі СРСР.
    Після закінчення війни дирекція Львівської консерваторії запросила співачку світової слави на посаду професора кафедри сольного співу. У 1946-1947 роках під час так званої “чистки кадрів” Крушельницьку, незважаючи на протести директора консерваторії В. Барвінського, понизили в посаді та шукали різних причин для звільнення з роботи. Однією з умов продовження її праці у консерваторії було прийняття Крушельницькою радянського громадянства, яке їй надали у 1948 році. Тоді ж вона отримала відмову на своє прохання – тимчасову поїздку до Італії з метою полагодження приватних справ (у Віареджо співачка залишила віллу і все своє майно). Звання професора С. Крушельницька отримала у жовтні 1952 року, за місяць до смерті. Незважаючи на хворобу (рак горла) і вік, С. Крушельницька щороку давала концерти (останній відбувся у 1949 році), на яких виконувала камерні твори українських композиторів та українські народні пісні.
Крушельницька провадила активне товариське життя, любила співати для своїх гостей. Її учень, професор Арсеній Котляревський, згадує: “Соломія Амвросіївна підходить до рояля, сідає і починає співати, сама собі акомпануючи… В голосі співачки, який майже втрачає опору на диханні (бо плоть уже безсила), звучить благородний метал, звучать зв’язки з чистого золота! І ще… я пам’ятаю очі. Очі великої артистки, променистому погляду яких корилися тисячі людей. В ньому відбувалася краса й глибина душі. І ще у цьому погляді світилися відблиски давно минулих тріумфів…”
Соломія Крушельницька
     16 листопада 1952 року перестало битися серце Соломії Крушельницької. Вона похована у Львові на Личаківському цвинтарі. Ім’я  славетної землячки, найвідомішої оперної співачки XX століття сьогодні  майже невідоме пересічним українським громадянам.
Джерело: zhinka

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *